ння продукції фітомаси рослин головним чином залежить від клімату, родючості грунтів і екологічних властивостей тих чи інших видів рослин.  Як би сприятливими не були умови їхнього існування, не кожен вид здатний повністю використовувати їх і розвивати велику продуктивність фітомаси.  Цією властивістю володіють порівняно деякі з видів рослин, які ростуть в умовах, сприятливих для реалізації біологічного потенціалу.  Зазвичай в біогеоценозах проявляються абіотичні фактори, що обмежують життєдіяльність організмів того чи іншого виду.  Нерідко стримуючим фактором для найбільш інтенсивного розвитку рослин є конкуренція, як між видами, так і між особинами одного виду.   
  Багато лікарські рослини не ростуть в співтоваристві густо, у великому різноманітті.  Такі, наприклад, Phlojodicarpus sibiricus (Steph.ex Spregel) K.-Pol., Euphorbia fischeriana Steudel, Valeriana transjenisensis Kreyer.  Можна припустити взаємне пригнічення особин цих рослин при їх великому різноманітті та великий густоті, що підтверджується при їх інтродукції в культуру.  Ті рослини, які в природі ростуть, розсіяно, не утворюючи густих заростей, і тут найбільшу врожайність дають в тому випадку, коли їх висаджують на певній відстані між ними [3]. 
    Різні види рослин пред'являють неоднакові вимоги до кліматичних і грунтових умов, тому знання їх екологічних спектрів допомагає в проведенні досліджень з визначення потенційних ресурсів. 
    Для екологічного аналізу лікарської флори Східного Забайкалля використана загальноприйнята класифікація екологічних груп, уточнена і застосована А.В.  Ку-Мінова [4] при аналізі флори гірського Алтаю.  Виділення екологічних груп засноване на ставленні рослин до вологи і механічним складом грунту. 
    Всі види лікарської флори Східного Забайкалля нами розділені на 9 екологічних груп. 
    Ксерофіти.  Мешкають переважно в місцях з недостатнім зволоженням на рівнинних і гірських ділянках. 
    Мезоксерофіти.  Характерні в умовах з тимчасово недостатнім зволоженням.  Мешкають переважно в лучно-степових фітоценозах. 
    Мезофіти.  Мешкають в умовах з більш-менш достатнім, але не надлишковим зволоженням, на багатьох добре розвинених грунтах. 
				
				
				
				
			    Мезогігрофіти.  Характерні в місцях з підвищеним, але не застійним зволоженням на сирих луках і добре дренованих берегах річок. 
    Гігрофіти.  Рослини надмірно вологих місць існування. 
    Гідрофіти.  Водні рослини. 
    Ксерогігрофіти.  Рослини степових ділянок, але одержують вологу в надлишку за рахунок грунтових вод. 
    Ксеропетрофіти.  Мешкають на скелях і крутих кам'янистих схилах в умовах нестачі вологи. 
    Мезопетрофіти.  Характерні для нормально вологих скельних і кам'янистих місць існування. 
    Більшість видів флори Східного Забайкалля приурочені до певних местообитаниям і віднести їх до тих чи інших екологічних груп досить просто.  Труднощі виникають при розподілі рослин мають широку екологічну амплітуду (Vaccinium vitis-idaea L., Sanquisorba officinalis L. та ін.)  Враховуючи, що дані види володіють найбільшою пластичністю, ми віднесли їх до групи мезофітов [5]. 
    Аналіз екологічного спектру лікарської флори показав переважне значення групи мезофітов - 270 видів (46.39%), а також мезоксерофітов (107 видів) і мезогігро-фітов (78 видів), що загалом становить 78.18% від усього числа.  Багато видів з цієї групи є едіфікаторамі степових спільнот.  Типових ксерофітів - 67 видів (11.51%), частка...