клас дитини, яка взагалі не говорить по-російськи. А потрібно давати програму, навчити його. Вчителю треба допомагати, готувати до цього. Можливо, потрібно створювати центри допомоги таким дітям (хоча б один на кілька шкіл, на кілька дитячих садків, оскільки там теж стикаються з даною проблемою), щоб ті могли опанувати розмовною російською мовою. Адже вони приходять до школи і не розуміють, що їм говорить вчитель.
Важлива також індивідуальна робота з дитиною, її батьками. Доводиться пояснювати, що часто іноетнічних сім'ї змушені виїжджати в чужу країну, тому що у своїй немає роботи і житла. Ми намагаємося представити себе в їх ситуації. Це допомагає. Дітям потрібно вчитися контактувати. Якщо ми будемо ставитися один до одного з зневагою, то жити в багатонаціональному світі нам буде важко. До речі сказати, до старших класів ставлення змінюється. Тут все починає залежати від особистісних особливостей. Приміром, у нас був хлопчик-вірменин, який погано вчився, але був душею класу. Хлопці його просто обожнювали. І тут національність не грала ніякої ролі, це було ставлення до особистості. »[12]
На прикладі даної замітки, можна досить повно зрозуміти всі специфіку адаптації дітей з нерідною російською мовою до школи. Після того як повна картина нам приблизно ясна, ми розберемо все по порядку.
Перше, у чому згадується, це проблема ставлення вчителів до таких дітей. Педагоги можуть специфічно ставитися до таких учнів, це може бути викликано рядом причин, які ми розглянемо.
До психолого-педагогічним проблемам адаптації до нової освітньої середовищі слід також віднести складності відносин дітей-мігрантів з вчителями: стійка орієнтація хлопчиків-мігрантів на гендерна перевагу, втрата традиційних норм поведінки і заміна їх девіантною, ксенофобія серед вчителів. Так само спостерігається такий факт, що деякі вчителі можуть відчувати страх перед такими школярами, це викликано загальним соціальним стереотипів і залежать від того, в якій обстановці проживає сам учитель. Перш за все, мігранти - чужі люди, від яких не знаєш чого очікувати і це викликає якийсь страх. Це призводить до психологічного неприйняттю і деякі вчителі можуть попросту перенести ці страхи на своїх учнів. Але в даному випадку перенесення йде не настільки на учнів, скільки на їхніх батьків.
Серед педагогів так само існує думка, що з за дітей з нерідною російською мовою, а зокрема діти мігрантів можуть знизити загальний рівень якості освіти.
Педагог повинен бути готовий прийняти різних дітей, незалежно від їх реальних навчальних можливостей, особливостей поведінці, стану психічного і фізичного здоров'я. Значить, необхідно допомогти вчителю в адаптації дітей-мігрантів до инокультурной середовищі [13].
Що ж може допомогти педагогу в роботі з такими дітьми? По-перше, залишки радянських цінностей. Вчителі, виховані в СРСР, так вони і самі часто навчалися в багатонаціональних класах. По-друге, допомагає їм поведінку батьків таких дітей. Якщо батьки дітей-мігрантів зацікавлені в тому, щоб дитина вчилася успішно, вони демонструють вчителю свою готовність співпрацювати. Коли вчителі це бачать, вони починають по-іншому ставитися до таких дітей. Допомагає вчителям і наявність у школі програми розвитку толерантності. По-третє, підмога педагогу - хороший мікроклімат в школі.
Наступна специфічна риса, це якраз те, що діти, приходячи до школи, часто погано говорять і знають російську мову, а буває й так, що вони взагалі його не знають. Із - за цього виникає серйозна проблема, як і в комунікації з іншими учнями та вчителем, так і безпосередньо в процесі навчання.
Такі діти погано читають, у них бідний словник, вони не сприймають переносне значення слів, не можуть своїми словами переказати текст (інформацію з підручника). Учні, для яких російська мова є нерідною, не володіють цими загальнонавчальних умінь в силу слабкого володіння російською мовою.
Це в свою чергу породжує страх, боязнь помилок, дитина замикається, відмовляється відповідати на уроках і спілкуватися. Тому перші кроки вчителі російської мови при роботі з інофонамі повинні бути спрямовані на формування позитивного мотиваційного ставлення до російської мови через розвиток пізнавального інтересу і усвідомлення соціальної необхідності (для потреб спілкування).
Формуванню пізнавального інтересу сприяють:
цікаві емоційніше завдання з новою інформацією, що вимагають поєднання різних видів пам'яті, творчі;
контроль мовної діяльності учнів, знання ними своїх результатів, своїх успіхів;
активне використання текстів художньої літератури;
новизна методів і прийомів, спадкоємність, проблематичність в навчанн...
