ign="justify"> Кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);
Нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання і т.д.);
Підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна і т.д.).
Щодо зазначених складових прийнято також говорити про існування відповідної державної політики щодо експорту, імпорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника та експортера того.
Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні, або фрітредерські. Згідно з цим у міжнародних торгово-економічних відносинах прийнято виділяти два основних типи зовнішньоторговельних політик - протекціоністську та ліберальну.
Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти (від італ. Mercante - торговець, купець) У. Стаффорд, Т. Мен, А. Серра (Великобританія), Г. Скаруффі (Італія), А. Монкретьєн (Франція), які обгрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців і торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Система протекціонізму, яка передбачала високе мито, адміністративне обмеження імпорту та фінансову підтримку молодих галузей національної економіки, була характерна для розвинених країн у XVI-XVIII ст. Через політику протекціонізму сформувалася промисловість Великобританії, стабільні позиції на світовому ринку посіли індустрії Німеччини, США, Франції та деяких інших країн.
Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну та організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.
Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) - мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки у світі немає жодної країни, яка не використовує протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обгрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обгрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить в протиріччя з національними інтересами і імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обгрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято н...