гістрати - у муніципальних посадових осіб.
Змінилася і військова організація. У зв'язку з масовими повстаннями рабів і підкорених народів, а також зрослої необхідністю захищати межі держави від вторгнення німецьких, слов'янських і малоазіатських племен, армія підрозділяється на рухливі (для придушення повстань) і прикордонні війська. Широкий доступ в армію отримують "варвари", часом використовується і збройна сила їх племен.
Преторіанська гвардія, яка зіграла важливу роль в епоху "солдатських імператорів", перетвориться в палацову варту, яка, втім, часом теж визначала долю імператорів. Общеимперская поліція очолювалася начальником імператорської канцелярії (у Римі - префектом міста), що розвинулася таємна поліція - префектом преторія.
Велике значення для подальших доль імперії мали реформи Діоклетіана, закріплені і розвинуті в законодавстві Костянтина.
Діоклетіан провів економічну, військову і адміністративну реформи. В економічній області Діоклетіан спробував призупинити знецінення грошей у результаті випуску монет з низьким вмістом дорогоцінного металу. Він випустив повноцінні золоті і срібні монети, але вони незабаром зникли з обігу, і довелося повернутися до випуску низькопробних монет.
Більш ефективною виявилася реформа оподаткування. Велика частина податків стала стягуватися не натурою, а грошима. З метою забезпечення надходження податків була введена періодично повторюється перепис населення. В основу оподаткування в сільській місцевості були покладені розмір землеволодіння і кількість обробляють землю осіб. У містах вводилося подушне оподаткування. Оскільки за сплату податків відповідали землевласники та міські чиновники, реформа сприяла прикріплення основної маси сільського і міського населення (колонів і ремісників) до місця проживання і професії [15].
Військова реформа, що закріпила освіта прикордонних і рухомих військ, ввела крім існуючого набору в армію добровольців рекрутський набір. Землевласники в залежності від розміру землеволодіння були зобов'язані поставляти визначене число рекрутів з колонів і сільськогосподарських робітників.
Найбільш далекосяжні наслідки мала адміністративна реформа Діоклетіана. Складна внутрішньополітична обстановка, важке зовнішньополітичне становище імперії, далеко зайшли процеси економічного відокремлення провінцій, та й нескінченні державні перевороти часів "солдатських імператорів", передували приходу до влади Діоклетіана, змусили його в 285 році призначити собі співправителя - цезаря. Через рік цезар був оголошений Августом, з такий же, як у Діоклетіана, владою з управління частиною імперії. Імперія була розділена на дві частини - західну і східну. Правда, законодавство ще залишалося єдиним, оскільки закони видавалися від імені обох імператорів. Кожен з них призначав собі співправителем - Цезаря. У результаті виникла тетрархія, що складалася з чотирьох частин, що включали 100 провінцій. Рим був виділений в особливу 100-у провінцію, але місто Рим перестав бути столицею імперії. Столиця Західної імперії була перенесена в Медіолан (Мілан), а потім в Равенну. Столицею Східної імперії стала Нікомедія, розташована на східному березі Мармурового моря. p> Після двадцятирічного правління Діоклетіана і що послідувала боротьби за владу між його наступниками настає період тридцятирічного правління Костянтина (306-337 рр..), знову відновив єдність влади.
Костянтин продовжив економічні реформи Діоклетіана. Нова грошова реформа виявилася більш вдалою і привела до стабілізації грошового обігу. Впорядкування оподаткування ще більше посилило прикріплення колонів і ремісників до землі і професії. Едиктами Костянтина ремісничі колегії були перетворені на спадкові, а постановою (конституцією) "Про втікачів колонах" 332 року збіглі колони поверталися на свої ділянки і повинні були працювати закутими в ланцюзі як раби. Особи, які приховували втікачів колонів, в покарання повинні були сплачувати податки за них.
У військовій області професія воїна ставала спадщині-ної. В армію стали широко залучатися варвари, які одержували римське громадянство і можливість просуватися службовими сходами аж до вищих посад.
Завершена була й адміністративна реформа Діоклетіана. Хоча тетрархія була скасована, у кожній иа двох частин імперії було утворено по дві префектури, що управляли префектами, що володіли цивільною владою. Військова влада в префектурах належала військовим магістрам - двом начальникам піхоти і двом начальникам кінноти.
Префектури ділилися на дієцезії (6 в західній частині імперії та 7 у східній), очолювані вікаріями, діоцези - на провінції, якими управляли ректори, провінції - на округи з окружною адміністрацією [16].
Якщо ці заходи Костянтина були продовженням справи, початої Діоклетіаном, то в питаннях релігійної політики перший перейшов на протилежні Діоклетіану позиції. Діоклетіан в християнської церкви бачив організацію автономну від держав...