ьтурно-національної автономії гагаузів. На їх основі парламент сформулював проект закону про статус «Гагауз Ери»- «Місце, де проживають гагаузи (см.Ф. Ангелі,» Гагаузька автономія, люди і факти, 1989-2005 рр.., С.123-125).
В умовах повного політичного і економічного хаосу в Молдові лідери Комрата продовжували вести активну політичну роботу серед населення і створювати різні державні структури.2 листопада 1991 Верховна Рада невизнаної Гагаузської Республіки прийняв закон про вибори президента та проведенні
1 грудня 1991 референдуму про проголошення Гагаузської Республіки. Президентом був обраний С. Топал. Зауважимо, що 1 грудня 1990 були проведені референдум про незалежність невизнаної ПМР і вибори її першого президента - І. Смирнова. На Комратська і тираспольських політиків різко посилився політичний тиск спеціальних служб РМ, які переслідували мету - зламати їх психологічно.
З кінця серпня по грудень 1991 Радянський Союз існував лише формально. 8 грудня 1991 в білоруській Біловезькій пущі президенти Росії Єльцин, Україна Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі Шушкевич підписали політичний вирок Радянському Союзу. СРСР як суб'єкт міжнародного права, як геополітична система перестав існувати. Його розпад, оформлений фактично через переворот, здійснений трьома лідерами, був зловісним обманом народів, думки яких ніхто не питав. Ніхто з них і не думав дотримуватися демократичні процедури. Наприклад, провести референдуми в союзних республіках. Екс-президент Росії В. Путін назвав руйнування Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою». У складі СРСР гагаузи домоглися дуже багато чого, особливо в галузі освіти.
Того день (8 грудень 1991 р.), коли було винесено політичний вирок СРСР, президентом РМ ??був обраний М. Снігур. Органи місцевого самоврядування Комратського і Чадир-Лунгского районів, як і Придністров'я, участі у виборах не брали. Ця обставина ще більше розпалило політичну обстановку навколо гагаузької і придністровського питань. Рано вранці 13 грудня 1991 у районі моста, який сполучає правий берег Дністра з Дубоссарах, відбулося серйозне збройне зіткнення протиборчих сторін. З обох сторін були вбиті та поранені. Хто був винен у цьому?
Пізніше на це питання відповів екс-спікер парламенту Республіки Молдова Д. Моцпан. «Збройний конфлікт у Придністров'ї був розв'язаний президентом PM М. Снегуров та його оточенням», - пише він у своїй книзі «Шипи і троянди» (Кишинів, 2005, с.33-34). А третій президент РМ В. Воронін в інтерв'ю газеті «Известия» заявив: «Також, як на правому березі, була потрібна зміна політиків, у яких руки були в крові, - я маю на увазі Мірчу Снєгура, так і в Тирасполі необхідна зміна влади» («Молдавські відомості», 18 липня 2007). Правда, В. Вороніну з часом ніщо не завадило нагородити М. Снєгура «Орденом республіки». Такі були часи, коли особливо співзвучні слова видатного французького дипломата Шарля Моріса Талейрана (1754-1838 рр..). Цілі народи, писав він, прийшли б в жах, якби своєчасно дізналися, які дрібні люди панують над ними.
Розвал СРСР остаточно розв'язав руки радикалам, що взяли з перших днів приходу до влади курс на ліквідацію молдавської державності. Все ясніше ставало, що влада в Кишиневі прагнуть не до цивілізованого діалогу з лідерами Комрата і Тирасполя з метою пошуку справедливого рішення гагаузької і придніст...