Декоративно-прикладне мистецтво
Вязание.
Декоративно-прикладне мистецтво (від лат. deco - прикрашаю) - широкий розділ мистецтва, який охоплює різні галузі творчої діяльності, спрямованої на створення художніх виробів з утилітарними та художніми функціями. Збірний термін, умовно об'єднує два обширних роду мистецтв: декоративне і прикладне. На відміну від творів витонченого мистецтва, призначених для естетичної насолоди і відносяться до чистого мистецтва, численні прояви декоративно-прикладної творчості можуть мати практичне вживання в повсякденному житті.
Твори декоративно-прикладного мистецтва відповідають кількома характеристиками: мають естетичною якістю; розраховані на художній ефект; служать для оформлення побуту та інтер'єру. Такими творами є: одяг, плательн і декоративні тканини, килими, меблі, художнє скло, фарфор, фаянс, ювелірні та інші художні вироби.
В академічній літературі з другої половини XIX століття утвердилася класифікація галузей декоративно-прикладного мистецтва за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево), з техніки виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, литво, чеканка , інтарсія і т.д.) і за функціональними ознаками використання предмета (меблі, іграшки). Ця класифікація обумовлена ??важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосереднім зв'язком з виробництвом.
Найчастіше для визначення суті декоративно - прикладного мистецтва вживається назва - народне мистецтво. Тому декоративно - прикладне мистецтво - це мистецтво широких мас. Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов'язане з його життям і побутом.
Народне декоративно - прикладне мистецтво - одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилося в первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби до існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов'язки, опановували одні й ті ж трудові навички.
На всіх етапах історичного розвитку твори народного мистецтва, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Основи художнього, духовного, естетичного невіддільні від утилітарного, єдність обгрунтовує глибоку життєву правду народного мистецтва.
Примітно, що в історичній послідовності йшов розвиток народного декоративного мистецтва в таких формах, як домашнє й організоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.
Народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних формах - домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємно - збагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни.
У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних формацій, зазнавало змін народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Постійно діяв метод навчання: вчитися працювати, як усі майстри, але при цьому зробити вироби краще за ...