Реферат на тему:
В
Курдська проблема в Іракської республіці в 90-рр. ХХ століття
Ірак - багатонаціональна держава. Причому три його національні та конфесійні групи є великими (млн. чол.): араби-суніти - 7, араби-шиїти - 7-8, курди - 3,5. У цьому зв'язку питання внутрішньодержавної стабілізації виступає як одна з найважливіших проблем іракського керівництва. Воно уважно стежить не тільки за станом В«рідний сунітськоїВ» опозиції, а й за міжнаціональної та конфесійною ситуацією.
Зокрема, курдська проблема - хронічна. В останні де-сятілетія вона загострювалася разом з зростанням національної самосів-знання курдів, які єдині серед великих народів БСВ не отримали національної незалежності. Як відомо, в минулому вони внаслідок англійської колоніальної політики та інших історичних факторів виявилися розірваними територіально між 4 государ-ствами (кількість курдського населення в кожній країні, млн. чол.): у Туреччині - 15, Іраку та Ірані - по 3,5, Сирії - 0,6.
Шиїтське ж проблема в Республіці Ірак в 80-90-ті роки обост-ріласьв зв'язку з приходом до влади в Ірані шиїтського духовенства на чолі з імамом Хомейні. Вимога ІРІ змінити соціальне і внутрішньодержавне становище іракських шиїтів стало однією з головних причин ірано-іракської війни і подальшої напруженості на півдні Іраку.
Які були глибинні соціальні причини тривалих антиурядових виступів різних національних та конфесійних груп іракського населення?
Відносно курдів, компактно проживають і переважаючих в північних районах країни, Багдад проводив політику недопущення ні за яких обставин національного курдського суверенітету, що, однак, не виключало маневрування сторін під взаємних контактах. З приходом до влади в Іраку президента Саддама Хусейна замість діалогу восторжествували диктаторські методи розмови і відносин Багдада з курдами. Це, у свою чергу, призвело до посилення збройної боротьби іракських курдів.
Хоча під тиском місцевих курдських рухів і міжнародної громадськості Багдад був змушений у 1974 утворити Курдська автономний район, самостійні функції останнього були, по суті, або декларативними та фіктивними, або поверхневими і на місцях фактично повністю контролювалися центром. Таке положення не дозволяло курдам розпоряджатися своїми природними ресурсами (Особливо багатющими нафтовими розробками Кіркука, Мосула та ін), розвивати повноцінно національне просвітництво, культуру та органи самоврядування. Вельми обмежені можливості існували і у справі становлення національного промислового та комерційного підприємництва. Неодноразово урядові війська проводили широкомасштабні каральні кампанії проти курдів-опозиціонерів рівнинних і гірських районів.
У період ірано-іракської війни курди виступали за вигнання представництва центральних іракських влади з районів прожи-вання курдів. Крім того, посилилися їхні вимоги з розширення частки півночі країни при використанні валютних надходжень від нафтопромислів, а також від нафтопереробки. Багдад вдався до ж-сточайшім методів придушення бунтівних регіонів. Самий страхітливий приклад - умертвіння всіх жителів міста Халабджа хімічною зброєю. Каральні акції особливо посилилися після закінчення ірано-іракської війни у ​​Перській затоці.
З таким становищем курди не могли погодитися, і тому на території так званого іракського Курдистану вже протягом не одного десятиліття діють політичні націоналістичні організації (найбільші з них - Демократична партія Курдистану і Патріотичний союз Курдистану), що мають свої збройні загони. Ведучи з перемінним успіхом політичну і збройну боротьбу за створення вільного і суверенного Курдистану, вони постійного але шукають можливості для досягнення своїх цілей.
шиїтське населення Республіки Ірак, що становить більше 60% жителів країни, також було відмовлено в равноправномпредста-Уряді в центральних і провінційних законодавчих і ис-полнітельних органах влади. Рівень життя і розвиненість господарства півдня значно відставали від показників по центральному регіону. Особливо в важкому становищі перебували жителі сільських районів і, в першу чергу, так звані В«болотні арабиВ» нижнього межиріччя Тигру і Євфрату. Мали місце й протиріччя через не-рівноцінності соціальних позицій між сунітським і шиїтським духовенством і мазхабами в суспільній структурі Іраку. Режим С.Хусейна був безкомпромісним щодо опозиції і тут. p> Особливо трагічними відносини між центром, з одного боку, і курдами і шиїтами - з іншого, стали в 90-і роки.
2 серпня 1990 режим Багдада, завдавши раптовий і масажують-ванний військовий удар, окупував сусіднє держава Кувейт і анексував його В«історично належить Іраку 19 провінцію В». Майже піврічна військова підготовка міжнародної коаліції противників режиму С.Хусейна на чолі з США, що супроводжувалася вимогами до Багдаду піти з Кувейту і компенсувати його втрати, призвела, зрештою, до реалізації великомасштабної операції під код...