У 1942 році добровольцем прямо з дев'ятого класу пішов на фронт. Спочатку був мінометником. Воював під Моздоком. У грудні 1942 року був поранений. Вже в 1986 році Окуджава згадував, як це сталося: В«Над нашими позиціями з'явився німецький корректировщик. Летів він високо. На його ледачі постріли з кулемета ніхто не звертав уваги. Щойно закінчився бій. Всі розслабилися. І треба ж було: одна з випадкових куль потрапила в мене. Можна уявити мою образу: скільки до цього було важких боїв, де мене щаділо! А тут в абсолютно спокійній обстановці - і таке безглузде поранення В»Потім служив радистом у важкій артилерії. Будучи полковим заспівувачем, в 1943 році на фронті склав першу пісню В«Нам у холодних теплушках не спалосяВ». Після демобілізації екстерном склав іспити за середню школу. Закінчив в 1950 році філфак Тбіліського університету. Студентом познайомився з Олександром Цибулевський, який багато в чому відкрив Окуджаві світ російської поезії. Отримавши диплом, влаштувався шкільним вчителем у Калузькому селі Шамордино. Першу книгу В«ЛірикаВ» випустив в Калузі в 1956 році. p align="justify"> Після ХХ з'їзду мати письменника реабілітували і їм удвох знову дозволили оселитися в Москві. У початку 1957 року виконував обов'язки заступника редактора по відділу літератури в газеті В«Комсомольська правдаВ». Якийсь час працював редактором видавництва В«Молода гвардіяВ». Звідти пішов у В«літгазетіВ». У 1961 році К.Паустовський повість письменника В«Будь здоровий, школярВ» включив до альманах В«Тарусские сторінкиВ». p align="justify"> Але офіційна критика цю повість за пацифістські мотиви в оцінці переживань молодої людини на війні не прийняла, правда, в 1965 році В. Мотилеві вдалося цю повість екранізувати, давши фільму іншу назву - В«Женя, Женечка і Катюша В». Тоді ж, у 1961-1962 роках, офіційна критика засудила і багато пісень Окуджави. На думку керівництва Союзу письменників Росії, В«більшість цих пісень не висловлювали настроїв, дум, сподівань нашої героїчної молодіВ». У середині і наприкінці 1960-х років письменник не раз бравірував своєю незалежністю, підписував листи на захист Ю. Даніеля і А. Синявського, друкувався за кордоном. Проте всі ці вчинки, як правило, сходили йому з рук. Може, тому, що, коли треба, він умів каятися, зокрема, в листопада 1972 року надрукувавши покаянну заяву в В«літгазетіВ». Правда, сам Окуджава вже в 1998 році цю історію інтерпретував по-іншому. За його версією, в 1971 році партком Московської письменницької організації виключив Окуджаву з партії на вимогу одного з секретарів міськкому КПРС за часті публікації на Заході і за передмову якогось емігранта, що облаяв нашу партію. Цілий рік Окуджаву ніхто не видавав, а оскільки годувати сім'ю треба було, він за порадою В. Максимова приніс в В«літгазетіВ» до А.Чаковскому лист загального характеру. Після чого Окуджаву тут же відновили в партії і знову стали всюди публікувати. В кінці 1960-х років звернувся до історії. Спочатку Оку...