укової літератури з досліджуваної проблеми.  
 При написанні курсової роботи використані нормативні правові акти, наукові видання, навчальні посібники білоруських і зарубіжних авторів, періодичні друковані видання, а також дані статистики і матеріали представлені на офіційних сайтах міністерств і відомств Республіки Білорусь. 
   Глава 1. Теоретичні основи інвестиційної політики держави 
  . 1 Економічна сутність інвестиційної політики держави 
   Інвестиційна політика являє собою багатогранну діяльність держави, спрямовану на формування сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання інвестиційної активності і підвищення ефективності використання інвестицій в країні [5, с.101]. 
  Інвестиційна політика держави має складну багатопланову структуру, її зміст прийнято поділяти по наступних підставах: 
 ) за характером проблем і грунтовності їх вирішення (стратегія і тактика); 
 ) за напрямками діяльності держави (прогнозування, програмування, нормотворча діяльність, державні замовлення і закупівлі інвестиційних товарів, фінансове та кадрове забезпечення інвестиційного комплексу і т.д.); 
 ) по джерелу і характеру владних повноважень (загальнодержавна, регіональна, місцева); 
 ) по секторах, сферами і галузями економіки (політика в державному і приватному секторах, в матеріальному виробництві та невиробничій сфері, у промисловості, у сільському господарстві та інших галузях); 
 ) за методами регулювання (прямі і непрямі, адміністративні та ринкові); 
 ) по інструментах впливу (нормативні, бюджетні, позабюджетні) [5, с.120]. 
  Здійснюючи регулювання інвестиційної діяльності, держава виконує ряд наступних функцій: 
 ) настановну (целеполагающую) - визначення стратегічних цілей і пріоритетів, в постановці завдань інвестиційної політики на майбутній період; 
 ) мобілізуючу - пошук джерел інвестиційних ресурсів, у визначенні шляхів їх залучення для вирішення поставлених завдань. Основними інструментами здійснення цієї функції є монетарна політика, податкове обкладання, політика у сфері амортизаційних відрахувань, бюджетна політика, регулювання позабюджетних фондів; 
				
				
				
				
			 ) стимулюючу - реалізується за посередництвом податкових і фінансових пільг (субсидій, субвенцій, дотацій), створення офшорних зон, кредитну та дисконтну (відсоткову) політику, інші інструменти; 
 ) контролюючу - контроль з боку держави за дотриманням господарюючими суб'єктами встановлених державою економічних і правових норм у процесі їх господарської діяльності [5, с.150]. 
  У змісті сучасної інвестиційної політики слід виділити два види заходів і відповідно дві форми діяльності: стратегію і тактику. 
  Стратегія - довготривалий курс держави, спрямований на комплексне вирішення великомасштабних народногосподарських (макроекономічних) завдань. До елементів стратегії відносять: 
 ) постановку довготривалих цілей і завдань, обгрунтування принципів і пріоритетів державного регулювання інвестицій; 
 ) визначення основних джерел і резервів довготривалих вкладень; 
 ) обґрунтування напрямів і способів використання інвестицій (напрямів досягнення цілей) [6, с.78]. 
  Поняття тактика висловлює сукупність прийомів (методів), інструментів, форм управлінської діяльності, за допомогою яких суб'єкти управління вирішують стратегічні завдання. Тактика відрізняється від стратегії трьома ознаками: 
 ) вона передбачає вирішення оперативних цілей і завдань у короткостроковому періоді; 
 ) орієнтується на пошук специфічних, найбільш ефективних рішень кожної окремо взятої стратегічного завдання; 
 ) використовує оперативні засоби (інструменти) і форми впливу на поведінку інвесторів [6, с.80]. 
  У загальному підсумку економічна тактика держави в галузі регулювання інвестицій є продовженням і доповненням стратегії, її логічним завершенням. 
  Інвестиційна політика являє собою систему заходів і управлінський комплекс впливу на розвиток економіки в цілому. Вона повинна включати в себе, як мінімум, три структурних блоку. 
  Перший блок являє собою концептуальне проектування. Відбувається формування цілей, ціннісних установок. Встановлюються проблеми, що перешкоджають досягненню поставлених цілей. Наступний етап - вибір концептів рішень, ідейно-економічне позиціонування [Додаток А]. 
  Другий блок - переклад концепту рішення, який був визначений у попередньому блоці, вже в технологічн...