угод стали очевидними розбіжності в єгипетсько-ізраїльських позиціях. Не минуло й двох місяців після їх підписання, як кнесет голосував за будівництво нових поселень на окупованих територіях. 30 липня 1980 кнесет прийняв закон, що оголошує В«Об'єднаний ЄрусалимВ» В«вічною і неподільноюВ» столицею Ізраїлю, після чого були прискорені темпи В«ізраілізацііВ» східної (арабської) частини міста. А в грудні 1981 кнесет прийняв рішення про поширення ізраїльських законів на район Голанських висот. Провалилася спроба втілити в реальність кемп-Девідської Угода про надання палестинцям автономії. Ця угода передбачало проведення виборів до місцевих органів на окупованій території. Передбачався п'ятирічний перехідний період, протягом якого був би визначено остаточний статус територій Західного берега річки Йордан і сектора Газа. У рамках кемп-девідської схеми передбачалося досягнення компромісного рішення протягом року. Переговори з надання палестинцям автономії були розпочаті в травні 1979 р. Проте і до крайнього терміну 26 травня 1980 і надалі вони не принесли абсолютно ніяких результатів. Але це не зупиняло Садата. Влітку 1981 р., в той час, коли ізраїльські літаки бомбили Бейрут, Єгипет і Ізраїль у Вашингтоні підписали 3 серпня угоду, поклало початок діяльності міжнаціональних сил і спостерігачів на Синаї 3 . Потім відбулися події, піддали єгипетсько-ізраїльські відносини серйозним випробуванням: під час військового параду 6 жовтня 1981 А.Садат був убитий терористами. Новим президентом АРЄ був обраний Х.Myбарак. p> Після приходу до влади новим президентом була вироблена така форма ставлення Єгипту до Ізраїлю, по якій взаємини Єгипту з останнім цілком залежали від загальної ситуації на Близькому Сході. Така позиція (а Х.Мубарак слідував їй неухильно) передбачала підтримку певної дистанції у відносинах з Тель-Авівом. У цьому зв'язку Х.Мубарак не прийняв пропозицію ізраїльського прем'єр-міністра М.Бегіна відвідати Єрусалим, оскільки відмовлявся визнавати його статус В«столиці ІзраїлюВ». Така зовнішньополітична лінія, явно спрямована на захист загальноарабської інтересів, не могла залишитися непоміченою в арабських столицях. Це дозволило Єгипту поступово відновити колишній престиж в арабському світі. Єгипет піддав критиці ізраїльську політику, спрямовану на придушення палестинського руху в окупованих районах, засудив дії Ізраїлю, який, з одного боку, вів переговори про надання палестинцям автономії, а з іншого, - продовжував будівництво нових поселень на окупованій території. Єгипетська ж дипломатія наполягала на тому, щоб Ізраїль погодився на участь у переговорах будь палестинської організації, схвалила резолюції Ради Безпеки ООН № 242 і 338, а також набув контакти з помірним крилом ООП. Ізраїльська сторона досить жорстко відреагувала на таку зміну позиції Єгипту щодо близькосхідного конфлікту. За зауваженню відомого радянського аналітика, В«прем'єр-міністр Ізраїлю М.Бегін в В«Дружніх посланняхВ» президенту АРЄ...