ає об'єктивні можливості країни або регіону (інвестиційний потенціал) та умови діяльності інвестора (інвестиційний ризик). p align="justify"> Інвестиційний потенціал є кількісною характеристикою, яка враховує: основні макроекономічні показники, насиченість території природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою, споживчий попит населення.
Інвестиційний ризик є якісною характеристикою і відображає вірогідність втрати інвестиційних вкладень у підприємство, галузь, регіон чи країну. Ризик підсумовує правила гри на інвестиційному ринку, які, на відміну від інвестиційного потенціалу, можуть змінитися раптово. Ступінь інвестиційного ризику залежить від політичної, соціальної, економічної, екологічної, кримінальної ситуації. p align="justify"> Інвестиційний клімат являє собою набір специфічних умов, що формують можливості і умови діяльності (витрати, ризики та повернення на капітал) бізнесу. Факторами інвестиційної привабливості країни є певні макроекономічні показники, що залежать від розвитку виробництва, рівня розвитку технологій, рівня життя і багатьох інших, пов'язаних між собою параметрів, об'єднуючи які можна скласти цілісну картину інвестиційної привабливості тієї чи іншої країни або регіону. Виділяють такі групи чинників:
макроекономічна стабільність;
рівень розвитку фінансової системи;
відкритість і ліквідність ринків капіталу;
доступ до висококваліфікованому персоналу;
правове регулювання та судова система;
рівень розвитку інфраструктури (нерухомість, транспорт);
помітна роль країни у світовій економіці;
наявність ефективних міжнародних систем зв'язку.
Від рівня розвитку і стану цих факторів залежить економіка будь-якої країни, їм приділяється величезна увага, але поліпшення їх показників є довгостроковим і складним процесом.
До причин, що перешкоджає вільному доступу до міжнародного капіталу, відноситься слабка правова система, недостатня прозорість банківської системи, висококонцентрована ресурсна база (на частку п'яти найбільших банків припадає основний обсяг активів).
Як показує світовий досвід, інституціональні інвестори при виході на зарубіжні ринки дотримуються однієї з чотирьох стратегій:
органічне зростання;
консолідація на внутрішньому ринку;
експансія на суміжні сегменти внутрішнього ринку;
зростання операцій на міжнародному ринку.
Перераховані стратегії мають суттєві відмінності за ступенем ризику. Органічне зростання представляється найменш ризиковим, в той час як максимальним ризиком характеризується міжнародна експансія. Тим не менш, завдяки стабільному зроста...
