о положення господарюючих суб'єктів на товарних ринках Республіки Білорусь, затвердженої постановою Мінекономіки від 17 жовтня 2002 року № 229 та інші.
З міжнародних договорів Республіки Білорусь, що регулюють антимонопольну політику, виділяються Угода країн СНД про узгодження антимонопольної політики від 12 березня 1993 року і міжурядовий договір країн СНД "Про проведення узгодженої антимонопольної політики" від 23 грудня 1993 (ці договори не публікувалися і потребують додаткового дослідження).
Чи не наведені в систему, не актуалізовані окремі акти національного антимонопольного законодавства. Наприклад, наказ Міністра підприємництва та інвестицій від 5 жовтня 1999 року № 120 "Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок проведення антимонопольними органами експертизи проектів створення холдингів, у тому числі в процесі роздержавлення і приватизації власності" 12 і деякі інші.
Все це говорить про те, що антимонопольне законодавство в Республіці Білорусь систематизовано, багато в чому відповідає міжнародним стандартам і при подальшому його вдосконаленні дозволить ефективно регулювати відповідні правовідносини.
Однак потрібно зазначити, що чинне законодавство про природні монополії і цінове регулювання концептуально не відповідає сучасному рівню розвитку країни, зокрема, тим, що в ньому, по-перше, відсутні інструменти державного регулювання у перехідний період від природно-монопольних ринків до конкурентних ринків (тут мається на увазі конкуренція між мережами, а не конкуренція всередині мережі, тобто коли на ринку працює кілька мережевих організацій і вони конкурують один з одним), по-друге, механізми ціноутворення здійснюються без обліку стандартів якості послуг; третє, не інституціоналізовані відносини з споживачами, по-четверте, відсутні непрямі методи державного ціноутворення. Це призводить до значних системним обмеженням у реалізації структурних реформ і завдань підвищення якості послуг як обов'язкової складової підвищення рівня життя. Наприклад, у сфері електроенергетики і залізничного транспорту, незважаючи на створення нової інституційного середовища, конкурентні механізми так і не запущені, в тому числі і через збереження жорсткого державного регулювання. Розширення методологічної основи державного регулювання, включаючи методи цінового і нецінового регулювання, дозволить піти від неефективного та витратного прямого (директивного) цінового регулювання. До цінових методів належать: реєстрація цін (тарифів); попереднє декларування цін; встановлення єдиних правил з розрахунку і застосування тарифів; встановлення ціни на рівні кращого стандарту в галузі. Нетарифні методи - це: введення типових форм договорів зі стандартними умовами обслуговування споживачів; затвердження правил укладення публічних договорів та їх виконання; прив'язка ціни товарів і...