окремими містами, часто проходять ярмарки, деякі міста Франції, Італії стають центрами міжнародної торгівлі.  Зароджується банківська система, з'являється кредит, що формувало єдиний ринок.  У Німеччині наприкінці XIII в.  у містах проживала п'ята частина населення країни.  У XIV-XV ст.  на зміну ремісничим об'єднанням приходить мануфактура.  Наприклад, при виготовленні голок окремі операції виконували дев'яносто дві робітників.  Мануфактури створювалися в полотняною, металургійної промисловостях.  У Росії вони грунтувалися переважно на праці кріпаків.  Експлуатація найбільш яскраво виявлялася в панщині (отработная рента).  Так, в Англії в XII ст.  Віланов (члени сільської громади) відпрацьовували 3-4 дні панщини на тиждень.  p align="justify"> У Російській імперії, в тому числі в Україні, в кінці XVII - першій половині XIX ст.  панщина становила 4-5 днів на тиждень.  Основна економічна суперечність феодального способу виробництва - це антагонізм, з одного боку, між індивідуально-колективним характером виробництва (індивідуальним - на власному полі, колективним - на полі феодала) селян і ремісників, їх потребами і присвоєння через позаекономічний примус додаткового і частини необхідного продукту паразитичним  класом феодалів, державних чиновників - з іншого.  p align="justify"> У Київській Русі алод перетворився на феод-вотчину (велике землеволодіння) в XII-XIV ст.  (В X-XI ст. Інтенсивно формувалася приватна власність), а з початком колонізації українських земель Польщею, Литвою в XIV-XV ст.  утворилося магнатське і благородне землеволодіння.  Селяни відбували чимало повинностей: будували замки і дороги, утримували військові загони та ін Така данина була основною формою експлуатації селян в період раннього феодалізму в Україні, а згодом перетворилася на відпрацьовану форму феодальної ренти.  Середній розмір селянського наділу становив 15 га.  У сорокові роки сімнадцятого століття найбільш поширеними в Україні були господарства, які мали 5-7 га землі, що, як вважав феодал, забезпечувало прожиток селянської сім'ї.  Поступово скасовувалися майже всі права селян.  Вони потрапили в особисту, поземельну і судово-адміністративну залежність.  В Україні з середини шістнадцятого століття почалося формування козачого землеволодіння.  Основною формою володіння козака був хутір, який часто розростався в велике землеволодіння.  Протягом XVI століття селяни поступово втратили свої права на землю, інтенсивно розвивалося фільваркова-панщинне господарство (найбільші фільварки мали до 400-600 га землі).  Відповідно до реформи 1577 всі землі перемірювати і поділялися на волоки (16-22 га).  Кожне селянське господарство отримало волоку (бідні селяни - 1/2 волоки), але втратило право розпоряджатися нею, що зміцнювало феодальну власність на землю.  За Хмельниччини та Гетьманщини зростало старшинське землеволодіння (у 30-ті роки XVIII в. Тридцять п'ять відсотків оброблюваних земель належало старшині), власниками великих латифундій були гетьмани....