ї державного боргу за допомогою продажів нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку країни. Будь-яка країна, яка намагалася фінансувати військові витрати, шляхом емісії грошей, підтримуючи при цьому їх конвертованість у золото, моментально ставала свідком того, як її золоті запаси зникали за кордоном. З цієї при чині США відмовилися від практики золотого стандарту під час Громадянської війни, а європейські держави відмовилися від нього під час Першої Світової війни. Інші країни також відходили від практики золотого стандарту.
Після Першої Світової війни спроби відновити золотий стандарт України не увінчалися довгостроковим і тривалим успіхом. Після того, як міжнародна валютна система перенесла під час Великої Депресії і Другої Світової війни ряд твердих іспитів, прийшов час використовувати інші основи, забезпечують її функціонування. br/>
Розділ 2. Бреттон-Вудська валютна система
У 1944 році, незадовго до закінчення Другої Світової війни, основні учасники процесу міжнародної торгівлі зустрілися на конференції в містечку Бреттон-Вудс, штат Нью-Гемпшир, США, щоб дійти згоди про майбутню міжнародній валютній системі. На цій конференції був заснований Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) для впровадження та керівництва прийнятої валютної системи, отримала назву Бреттон-Вудської. Штаб-квартира МВФ розташовується в місті Вашингтон, федеральний округ Колумбія, США. br/>
2.1.Фіксація обмінних курсів на основі валютних паритетів
Бреттон-Вудська система намагалася зберегти стабільність обмінних курсів валют, які, здавалося, були одним з основних переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їхнього регулювання за рахунок зменшення ролі і значення золота в цьому процесі. Для досягнення цієї мети Бреттон-Вудська валютна система запропонувала своєрідний метод фіксації обмінних валютних курсів. Так як золоті паритети були безповоротно відкинуті, паритетні обмінні курси валют встановлювалися і обчислювалися в доларах США; сам же американський долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 доларів за 1 тройську унцію. Крім того, Бреттон-Вудськими угодами зводилися до мінімуму відхилення вільних ринкових обмінних курсів валют від офіційно заявлених паритетів вони могли змінюватися у відповідь на коливання попиту та пропозиції на зовнішніх валютних ринках тільки у вузьких межах: 1% у кожну сторону від офіційно заявлених паритетів. Якщо вартість валюти якої-небудь країни підвищувалася до верхньої межі, або падала до нижнього, центральний емісійний банк цієї країни був зобов'язаний втрутитися в ситуацію. За наявності загрози подальшого підвищення вартості валюти понад встановленої величини, центральний емісійний банк повинен був реалізувати на ринку достатню кількість своєї валюти, задовольняючи надлишковий попит на неї. За наявності загрози зниження варт...