їни.
Чеченська проблема в 90ті роки, залучаючи до себе всю увагу суспільної свідомості, відволікає увагу від активної ідеологічної обробки йде в Дагестані і в інших регіонах Північного Кавказу. А коли проблема відділення Чечні від Росії була вирішена і, здавалося б є всі умови для початку мирного життя, всі базові компоненти (кадри, фінансування, ідеологія) терористичного підпілля починають збиратися в єдину структуру. Формована структура ставати самовідтворюваної завдяки її розгалуженому пристрою. Дане утворення Сущий С.Я. умовно позначає як Північнокавказьку екстремістську систему (СКЕС) raquo ;. У цю систему входить велика кількість груп населення, що мають відношення до ісламського радикалізму, до регіонального сепаратизму, до різних проявів соціального лівацтва і т.д.
Головною причиною непереможності СКЕС є принцип його самовоспроізводімості, т. Е здатність відновлювати понесені втрати, будь то кадрові, інфраструктурні та інші. Саме цей принцип продовжує відіграє вирішальну роль в боротьбі з терористичним підпіллям. Значною мірою таке самовідтворення тримається на внутрішніх ресурсах самих північнокавказьких республік, а підживлення ззовні не відіграє сьогодні першорядної ролі. Перервати це замкнене коло вкрай складно, так як він постійно підживлюється незадоволеними існуючим режимом, причому з самих різних верств населення.
Конфліктність регіону формується в сумі з різних складових: слабка економіка, релігійне життя, міжнаціональні відносини, територіальні відносини (завуальовані під міжнаціональні), відносини з силовиками а також історико-культурний аспект.
В економічній сфері причинами конфліктності є: високий рівень безробіття, низькі доходи населення, тінізація економіки. У релігійній сфері гостро стоять питання поширення релігійного фанатизму, розвиток таких крайніх форм ісламу як ваххабізм (салафізм). Сфера міжнаціональних відносин також привносить свою частку у підвищенні конфліктного потенціалу регіону. Традиційно до цієї сфери відносять такі проблеми як низький рівень ментальної сумісності сусідять народів, досить гостра конкуренція національних спільнот за ресурси і матеріальні та нематеріальні. Питання клановості, корумпованості, неефективності місцевих адміністративних кадрів - це ті питання, які необхідно вирішувати у сфері влади для протидії зростанню конфліктного потенціалу на Північному Кавказі. Соціально-культурні та історико-культурні фактори - це і прискорена модернізація суспільства, до якої не здатні адаптуватися місцеві жителі, і кавказька війна, депортації та інші складні питання минулого, які складно витіснити з суспільної свідомості народів Північного Кавказу.
Наступною системною характеристикою регіонального бандпідпілля є його пластичність. Воно здатне підлаштовуватися під мінливі умови навколишнього середовища і залежно від цих змін, коригувати організаційну структуру, особливості діяльності, і навіть коректувати своє ідеологічне підґрунтя. Така пластичність привела Втом, що підпілля постійно змінюється і розвинене нерівномірно в регіоні.
За співвідношенням основних і другорядних джерел терористичної активності можна поділити всю історію існування підпілля на не кілька періодів: чеченський, перехідний raquo ;, інгуський і дагестанський.
Під час першого періоду (2001-2006) велика частина учасників бандпідпілля знаходилася в межах Чеченської республіки і саме в цій зоні відбувалися терористичні акти. У другій половині даного періоду ареал терористичної активності розширюється і з'являються такі бандпідпілля як дагестанське і інгушське, які починають ставати досить самостійними. Поступальний скорочення масштабів терору в Чечні випереджало зростання інших ареалів, що створювало у влади помилкове враження швидкого замирення Північного Кавказу raquo ;.
Другий період розвитку ТП на Північному Кавказі можна умовно назвати перехідним raquo ;. Він характеризується слабеющим чеченським вогнищем терору, але при цьому набирає силу інгушським і дагестанським вогнищами.
Перехідний період плавно переріс у період, коли переважаючим стало інгушське терористичне підпілля (2008-2009 рр.) У цей період близько 50% всіх регіональних терактів відбувалися саме на території республіки Інгушетія.
Наступний період, який бере свій звіт приблизно в 2010 році, - це період, коли дагестанське підпіллі виходить на перші рядки за рівнем активності бандгрупп. Особливо виразно лідерство Дагестану стає на тлі спаду активності терористів в Інгушетії, в результаті грамотної політики нового керівництва республіки, а також значного ослаблення чеченського бандпідпілля. За статистикою в 2009-2010 рр. на Дагестанське підпіллі доводилося 30-40% терактів у північнокавказькому регіоні, в той час як в 2011-2012 рр....