лишався Берлін, розділений на чотири сектори. 24 червня радянські війська блокували Західний Берлін, перервавши всі повідомлення з західними зонами. Ця акція носила більшою мірою політичний характер. Саме 24 червня о радянській зоні була здійснена власна реформа, в ході якої на старі марки були наклеєні особливі купони. Економічна небезпека припливу грошової маси з Заходу була, таким чином, в значній мірі знята. Блокада ж Західного Берліна була засобом тиску на західні держави з метою змусити їх до поступок на переговорах. Підсумок акції виявився зворотним. p> Для порятунку населення Західного Берліна США організували повітряний міст. Щодня в місто доставлялося 13 тис. тонн продовольства, що в три рази перевищувало рівень поставок у минулі місяці. У якості відповіді західні держави ввели ембарго на поставки товарів у радянську зону. Після складних переговорів 30 Серпень 1948 була досягнута чотиристороння домовленість про вилучення західної марки з Берліна. Але реалізація її затягнулася з технічних причин, а в міру оформлення західнонімецької державності виявилася неможливою.
У розпал берлінського кризи з 15 по 22 липня 1948 р. в Рюдес-Хайме відбулася нарада міністрів-президентів західних земель, в ході якого берлінський обер-бургомістр Ернст Рейтер закликав до якнайшвидшого створення західнонімецького держави-В«ядраВ» із включенням до нього Західного Берліна. Учасники наради підтвердили рішення про скликання Установчих зборів на 1 вересня 1948 Але потім терміни В«Установчі збориВ» і В«конституціяВ» були зняті щоб уникнути дискусій про сепаратизмі. З представників земельних ландтагів був сформований Парламентська рада, що отримав повноваження з розробки Основного закону західнонімецької держави як тимчасової конституції, покликаної діяти до остаточного вирішення питання про возз'єднання Німеччини.
У 1949 р. Парламентська порадою був переданий розісланий трьома державами В«Окупаційний статутВ», закріплює контроль США, Великобританії і Франції над зовнішньою політикою Західній Німеччині, її зовнішньою торгівлею та зарубіжними архівами, системою безпеки, а також конституційний контроль. 8 травня 1949 Парламентський рада прийняла Основний закон Федеративної Республіки Німеччини, схвалений військовими губернаторами 12 травня (за збігом в той же день набула чинності міжсоюзницькій угоду про припинення В«блокадиВ» Берліна і західної В«КонтрблокадиВ»). Урочистий акт оприлюднення Основного закону 23 травня став вдень освіти ФРН. Перетворення інституту військових губернаторів в інститут Верховних комісарів західних держав у Німеччині 20 червня закріпило надання Західній Німеччині обмеженого суверенітету.
Одночасно відбувалося і становлення східнонімецького держави. Ще в 1947 р. в радянській зоні почав функціонувати Німецький народний конгрес (ННК). У ході його першого засідання в грудні 1947 р. була поставлена ​​задача з розгортання широкого народного руху за єдину Німеччину. Другий ННК у березні 1948 р. висунув ініціативу проведення референдуму у всіх німецьких землях з приводу прийняття закону про єдність Німеччини. Але одночасно був утворений Німецький народний рада, отримав повноваження з підготовки проекту конституції східнонімецького держави. Такий проект був підготовлений представниками СЄПН і прийнятий на засіданні Німецького народного ради 19 березня 1949 Третій ННК, що відбувся 29 - 30 травень 1949 р., затвердив конституцію Німецької Демократичної Республіки і проголосив провідною політичною силою міжпартійний Національний фронт демократичної Німеччини. 7 жовтня 1949, коли була утворена тимчасова Народна палата, став офіційним днем ​​утворення НДР. Розкол Німеччини завершився. Остання Паризька сесія РМЗС, що працювала в травні-червні 1949 р., запобігла цей процес. Німецький питання перетворився в одну з найбільш складних міжнародних проблем повоєнної історії.
Розміщено на