МГУ
Спеціальність «Міжнародне право»
Доповідь
Європейська модель регулювання транскордонної неспроможності
Вяхірєва Христина
Студентка 4 курсу
Загальносвітові процеси економічної і політичної інтеграції виявили прогалини у правовому регулюванні питань зовнішньоекономічних зв'язків між державами. Однією з найбільш нагальних проблем протягом останнього десятиліття залишається вирішення питань регулювання транскордонної неспроможності. Незважаючи на багаторічні спроби вироблення єдиної моделі регулювання, дане питання досі в багатьох країнах вирішується без системного підходу. Щорічно зростає кількість транснаціональних корпорацій, які виступають в якості суб'єктів транскордонної неспроможності, пропорційно цьому збільшується число випадків порушення судових процедур з визнання частини таких суб'єктів неплатоспроможними боржниками. У той же час загальносвітової, економічно збалансованої і юридично послідовної моделі регулювання судової процедури визнання неспроможною транснаціональної компанії не знайдено.
Легальне визначення поняття транскордонної неспроможності відсутня.
Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) транскордонна неспроможність в самому широкому сенсі визначається як випадки, коли неспроможний боржник має активи в декількох державах або коли в числі кредиторів боржника є кредитори з іншої держави, ніж те, в якому здійснюється провадження у справі про неспроможність.
Таким чином, транскордонна неспроможність - це інститут міжнародного приватного права, що регулює відносини, в яких беруть участь неспроможний боржник і іноземні кредитори, або майно неспроможного боржника знаходиться в різних державах.
По суті, як і в інших ситуаціях, які підпадають під сферу дії міжнародного приватного права, що розглядаються відносини характеризуються проявом юридичного зв'язку з правопорядками різних держав.
Проблеми транскордонної неспроможності найбільш правильно було б вирішити шляхом розробки і прийняття відповідної міжнародної конвенції.
Однак вживали спроби прийняти подібний документ не привели до очікуваних результатів. Основна проблема, складність у вирішенні якої перешкоджає прийняттю конвенцій, полягає у вирішенні питання про застосовне право.
Якщо виходити з того, що провадження у справі про транскордонне банкрутство має бути єдиним (а це набагато доцільніше здійснення декількох паралельних виробництв в різних державах), конвенція повинна визначити право якої держави підлягає застосуванню (отже, іноземні кредитори, якщо їх держава братиме участь у конвенції, повинні будуть з цим погодитися). зовнішньоекономічний транскордонний правової банкрутство
Як уже зазначалося, в даний час відсутня однакове міжнародне правове регулювання транскордонної неспроможності. Тому зазвичай збуджуються незалежні провадження у справах про банкрутство боржника у відповідних країнах або залежно від політичної і правової близькості країн робляться безсистемні спроби врегулювання боргів на основі принципу взаємності.
Конвенція 1995 стала важливою віхою в розвитку Європейського права про міжнародні аспектах процедури банкрутства. Саме з вступом цієї Конвенції в силу зв'язувалися чекання позитивного практичного результату її застосування. 2 березня 2002 Європейським Парламентом був прийнятий Регламент №1346/2000 про провадження у справах про неспроможність, який набрав чинності з 31 травня 2000 Єдиною державою - членом Ради Європи, що не ратифікувала Регламент, залишається Данія. [1, c.45]
Європейська модель базується на принципі регулювання процесуальних аспектів процедури визнання неспроможності транснаціональної корпорації, зачіпаючи лише найзагальніші питання матеріального права. Це зазначається у вступній частині Регламенту, в якій вказується на те, що співпраця європейських держав в області конкурсного процесу є неодмінною умовою для ефективного функціонування Європейського економічного співтовариства.
У зв'язку з цим одним з основоположних принципів регулювання транскордонної неспроможності є принцип судової співпраці (judicial cooperation). Необхідно зауважити, що такий суттєвий перевага на користь процесуального регламентування і практично повне ігнорування матеріального компонента банкрутства стало приводом для різкої критики даного Регламенту. Критиками прогнозувалася ситуація, в якій Регламент неможливо буде застосувати ні в одному із судових органів, оскільки процес є всього лише формою, а змістом виступає матеріально-...