отоколів, прикладених до радянсько-німецьким договорами, територія прибалтійських держав: Естонії, Латвії, Литви була віднесена до сфери інтересів Радянського Союзу, за умови, що економічні угоди між Німеччиною і цими країнами залишаться в силі.
У вересні - жовтні 1939 СРСР уклав з цими прибалтійськими державами договори про ненапад і взаємодопомоги, за умовами яких на території цих країн був розміщений обмежений контингент радянських військ.
Однак, не задовольнившись таким обмеженим впливом на ці країни, на початку червня 1940 р Литві, Естонії та Латвії були зроблені заяви радянського керівництва, які за формою й суттю носили ультимативний характер. Уряд СРСР стверджувало, що керівництва цих держав грубо порушили договори про взаємодопомогу, готували напад на частини Червоної Армії, розміщені на їх території. Стверджувалося, що для координації своїх дій проти СРСР три країни створили антирадянський військово-політичний союз Балтійська Антанта raquo ;.
У цьому керівництво СРСРзажадало відставки урядів Латвії, Литви, Естонії та сформування нових, здатних, як говорилося в заявах, забезпечити чесне проведення в життя пактів про взаємодопомогу, а також допуску на територію трьох країн додаткових великих частин Червоної Армії. У разі відмови виконати ці вимоги Молотов попередив, що Урядом Радянського Союзу будуть вжиті відповідні заходи. На відповідь Литовському уряду було дано 10:00 нічного, а естонському і латвійському - 10:00 денного часу. Одночасно дипломатичним представникам трьох країн було заявлено, що у формуванні нових урядів візьмуть участь радянські представники.
Чому раптом СРСР пред'явив ці ультиматуми? Ніяких ворожих Радянському державі планів у керівництва цих країн не було. Коли Молотов готував ці ультиматуми, у нього не було ніяких доказів існування подібних планів. Чи не були вони виявлені і пізніше, коли в руки радянської сторони потрапили всі архіви прибалтійських урядів.
Вся справа в тому, що вже до кінця травня став зрозумілий швидкий результат бойових дій в Західній Європі: Франція буде розгромлена, а Великобританія загнана на свій острів. Всі ці прогнози здійснилися на початку червня. З цієї кампанії Німеччина вийшла ще більш сильною в економічному і військовому відносинах, ще більш впевненою в собі, а значить, ще більш агресивною. Після розгрому Франції Німеччина втратила стратегічний інтерес до збереження дружби з СРСР. Саме в цей період радянським урядом було вирішено довести до кінця територіально - політичне перевлаштування прибалтійських країн, права на яке Радянський Союз отримав за секретними протоколами 1939р.
А що прибалтійські уряду? Вони знали, що якщо відмовляться задовольнити радянські вимоги, питання буде вирішено силовими засобами. У такій ситуації їм міг допомогти тільки протест Німеччини проти подібних дій СРСР в Прибалтиці. Німецький уряд визнало ці дії відходом Москви від своїх категоричних заяв raquo ;, однак знайшла недоцільним завчасно сваритися з Радянським Союзом і тому твердо дотримувалася політики невтручання.
У цих умовах прибалтам нічого не залишалося, як прийняти радянський ультиматум. Старі уряду пішли у відставку, в Латвію, Литву й Естонію були введені значні сили Червоної Армії, у кілька разів перевищують за чисельністю національні армії цих держав. Для формування нових урядів і подальшого керівництва їхньою діяльністю в Литву прибув замнаркома закордонних справ В. Деканозов, до Латвії - заступник голови Раднаркому А. Вишинський, до Естонії секретар ЦК ВКП (б) А. Жданов. Криза завершилася створенням прорадянських урядів, що діяли в відпущений їм історією час на основі директив Москви та її представників на місцях, і підписанням у 1940 р з боку прибалтійських країн декларацій з проханням про прийняття їх до складу СРСР.
Оцінюючи підсумки політики Радянського Союзу щодо Прибалтики необхідно відзначити, що приєднання її до СРСР зіграло позитивну роль у справі забезпеченні безпеки західних кордонів і дало можливість відсунути передбачуваний рубіж первісної оборони від центрів країни, однак ті методи, якими велася ця політика, заслуговують самого жорсткого засудження і суперечать всім міжнародним та радянським правовим нормам.
5. Висновок
Підводячи підсумок вищесказаного необхідно відзначити основні підсумки зовнішньої політики Радянського Союзу передвоєнного десятиліття. В результаті дій СРСР на зовнішній арені їм були досягнуті наступні позитивні результати:
пакт про ненапад, при всіх своїх негативних рисах, кілька відстрочив вступ Радянського Союзу у війну;
була забезпечена відносна безпека Ленінграда, Мурманська, баз Балтійського флоту, межі віддалені від Мінська, Києва і ...