на території якої проживає і усиновитель, то компетентним є орган країни проживання (ч. 5 ст. 32).
Що стосується міжнародних багатосторонніх (універсальних) конвенцій з питань застосовного права, то в 1965р. була прийнята Гаазька конвенція Про юрисдикцію, застосовне право та визнання рішень про усиновлення raquo ;. Цю Конвенцію не ратифікували ні Радянський Союз, ні пізніше Республіка Білорусь. У Конвенції встановлювалося загальне правило - застосування компетентними властями свого внутрішнього закону. Конвенція передбачала наступні вилучення: повинно враховуватися будь-яке положення про заборону усиновлення, що міститься в національному законі усиновителя (усиновителів), якщо застосування такої заборони передбачено законодавством держави усиновителів при ратифікації Конвенції; щодо питання про згоду на усиновлення осіб, які не є членами сім'ї усиновителя, застосовується закон громадянства дитини. У Європейській конвенції про усиновлення дітей 1967 містяться уніфіковані матеріальні норми про усиновлення та правові наслідки усиновлення. Ця Конвенція діє між країнами - учасницями Європейської ради.
В даний час в Республіці Білорусь створено орган, який регламентує усиновлення дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків, - Національний центр усиновлення республіканського органу державного управління, що відає питаннями освіти. Крім того, центр здійснює психолого-педагогічну і правову підготовку кандидатів в усиновлювачі та координує діяльність обласних, районних, міських органів охорони дитинства за національною і міжнародного усиновлення.
Національний центр усиновлення Республіки Білорусь тісно співробітничає з подібними центрами, розташованими на території інших держав, наприклад з Центром з усиновлення дітей, які перебувають у Швеції.
Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права була розроблена і прийнята Конвенція про захист дітей та співробітництва в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993р. Офіційний текст Конвенції складений на двох мовах - французькою та англійською. Глава IV Конвенції встановлює свої вимоги до процедури міждержавного усиновлення. Конвенція виходить з того, що кандидати в усиновлювачі повинні звертатися саме до Центральних органів держави їхнього постійного місця проживання, а не безпосередньо до інспекції держави, з якої хотіли б усиновити дитину.
Чи завжди усиновлення за кордоном відповідає найкращим інтересам дитини і якщо так, то чи слід заохочувати і стимулювати громадян до усиновлення дітей?
Спочатку подивимося, як на це питання відповідає Конвенція ООН про права дитини. Згідно ст. 20 Конвенції кожна дитина, тимчасово або постійно позбавлена ??сімейного оточення, або той, кому не може бути дозволено залишатися в сімейному колі, виходячи з найкращих інтересів самої дитини, має право на особливий захист і допомогу з боку держави. Держави - учасниці Конвенції зобов'язані відповідно до національних законодавств забезпечити такій дитині альтернативний догляд. Такий догляд може включати серед іншого передачу дитини на виховання, установа режиму «кафала», усиновлення або при необхідності приміщення дитини в спеціальне дитяче виховний заклад. При виборі різних варіантів слід враховувати бажаність збереження наступності у вихованні дитини, а також його етнічні, релігійні, культурні та лінгвістичні корені. Це називається це принципом субсидіарності. Кожна дитина повинна - наскільки це можливо - рости в оточенні своєї власної (нуклеарною) сім'ї, що включає обох батьків, братів і сестер. Якщо ж виховання власними батьками неможливо (з найрізноманітніших причин), то, насамперед, слід спробувати помістити дитину в сім'ю родичів (до тітки/дядька, бабусі і дідуся і т.д.) або в сім'ю друзів або знайомих. Тільки в тих випадках, коли для цього немає можливостей (через відсутність такої сім'ї або через відсутність у такої сім'ї бажання або фінансових можливостей прийняти на себе турботу про дитину), необхідно шукати інші рішення, в максимальному ступені відповідають інтересам дитини. На мою думку, в цьому випадку слід спробувати знайти іншу сім'ю, яка має можливості і бажання виростити дитину і подбати про нього. Якщо знайти прийомну сім'ю не вдається (наприклад, через відсутність оплати за виховання чужої дитини з боку його батьків, держави чи інших осіб), належить шукати інші рішення. Можна, наприклад, передати дитину на виховання в дитячий будинок (правда, дитячі будинки, як правило, переповнені), або відпустити його жити на вулиці (є країни, де чимало бездомних, вуличних дітей), або ... спробувати знайти для дитини прийомних батьків у себе на батьківщині або за кордоном.
Принцип субсидіарності означає, що виховання повинно здійснюватися при максимальному врахуванні інтересів дитини, тобто бути для нього найбільш сприятливим. Генеральний секрет...