особи, на території якого знаходяться (власника або іншого титульного власника земельної ділянки, водойми і т.д.), шляхом здійснення ним фактичних дій, свідчать про звернення цих речей у свою власність. Інші кинуті власником речі можуть надійти у власність нового власника лише шляхом визнання їх безхазяйними в судовому порядку.
Нашедший загублену річ, не стає відразу ж її власником.
Насамперед, він зобов'язаний повідомити про знахідку особа, яка втратила річ, або іншого відомого йому законного власника речі або здати її в орган міліції, місцевого самоврядування чи власнику приміщення чи транспортного засобу, в якому виявлена ​​втрачена річ. Після закінчення 6 місяців з моменту заяви про знахідку органу міліції або місцевого самоврядування та відсутності відомостей про законне власника речі знайшов річ набуває на неї право власності. При його відмову від цього на знайдену річ виникає право муніципальної власності. Знайшов річ має право на відшкодування витрат по зберіганню цієї речі або від її законного власника, або від органу місцевого самоврядування, у власність якого надійшла знайдена ним річ, а також право на винагороду за знахідку від особи, уповноваженої на отримання речі.
Під всіх випадках мова йде про рухоме майно. Аналогічний, по суті, правовий режим набувають і бездоглядні тварини, які після закінчення 6 місяців з моменту заяви про їх затримання і невиявлені їх законного власника надходять у власність знайшов їх особи, а при його відмові - в муніципальну власність.
В
4.1.2 Похідні способи набуття права власності
При таких способах набуття права власності враховується воля колишнього власника (відчужувача речі), тому тут підстави набуття права власності в одних осіб одночасно є підставами припинення цього ж права в інших осіб. Мова звичайно йде про різні договорах - купівлі-продажу, міни, дарування, оренди з викупом і т. д., а також про спадкування майна громадян або про правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.
Кожен з цих способів спеціально врегульовано законом у відповідних інститутах (договірного права, спадкового права, правонаступництва при реорганізації юридичних осіб), що виходять за рамки права власності.
При цьому важливе значення отримує точне визначення моменту, з якого на набувача речі за договором переходить право власності. Адже з цього ж моменту на нього переходять і тягар власності, і ризик випадкової загибелі або псування речі. Наш закон у пункті 1 статті 223 ЦК визначає цей момент по "Системі традиції", або передачі, відповідно до якої таке право переходить на набувача в момент фактичної передачі йому відчужуваної речі. Однак цей момент визначений диспозитивно - законом або договором сторін може бути встановлений і інший момент (наприклад, укладення угоди, отримання свідоцтва про право на спадщину, реєстрація передавального балансу).
На майно, правовий режим якого підлягає державній реєстрації, перш всього на об'єкти нерухомості, право власності звичайно виникає в момент реєстрації переходу прав, а не в момент його фактичної передачі або в іншій момент, визначений угодою сторін. Не слід, однак, змішувати реєстрацію (облік) майна та реєстрацію його прав на нього. Наприклад, реєстрація в органах внутрішніх справ автомобілів або мисливської і стрілецької зброї не є правостворюючі фактом, а право власності на ці об'єкти переходить за загальними правилами закону.
В
4.2 Підстави і способи припинення права власності.
Право власності є не тільки найбільш широким, але і найбільш стійким речовим правом, складаючи основну юридичну передумову і результат нормального майнового обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення (правопрекращаяющіе юридичні факти).
Цивільно-правова регламентація підстав припинення права власності в основному спрямована на забезпечення недоторканності приватної власності громадян і юридичних осіб. Адже багато підстави припинення права власності, по суті, встановлюють можливості переходу майна з приватної у публічну власність, але не навпаки. Перш за все, це відноситься до можливостей примусового припинення права власності (всупереч волі власника). Універсальний характер, що стосується всіх власників, мають підстави припинення права власності з волі самого власника (в добровільному порядку) або у зв'язку із загибеллю або знищенням речі, а також припинення цього права при зверненні кредиторами стягнення на майно власника за його зобов'язаннями.
Припинення права власності відбувається лише у випадках, прямо передбачених законом. Насамперед, це випадки припинення даного права з волі власника. Такі випадки охоплюють дві групи ситуацій: відчуження власником свого майна іншим особам і добровільна відмова власника від свого права. У першої ситуації мова йде про різні угодах по відчуженню св...