ркменські товари, але що Туркменістан зовсім не бажає перетворюватися на ісламську державу. У такому ж дусі висловився і колишній глава Духовного управління мусульман Центральної Азії муфтій Мохаммед Юсуф Мохаммед Садег, заявивши, що для Узбекистану більш прийнятним є турецький шлях розвитку [36].
Взагалі іранський шиїтський іслам навряд чи може бути широко сприйнятий в Центральній Азії, населення якої в основному складають суніти ханіфітського толку. Винятком є лише Азербайджан. Після здобуття незалежності релігійні діячі Центральної Азії їздили вчитися в теологічні центри Туреччини, Пакистану, Єгипту, Саудівської Аравії, Марокко, але не Ірану. Коли ще в часи Радянського Союзу піднялася хвиля ісламістського руху, і була створена Партія ісламського відродження, її ідеологи зверталися головним чином до праць сунітських, а не іранських мислителів [37]. Ісламські організації та рухи, створювалися у центрально-азіатських і закавказьких республіках Союзу, отримували значну підтримку ззовні - в основному з боку різних ісламських фондів, а також ряду ісламських держав, головним чином арабських країн і Пакистану. ІРІ також сприяла розвитку в регіоні ісламського руху, що було продиктоване іранськими геополітичними устремліннями - необхідністю створення ідеологічної бази для проникнення в регіон, однак робила це в завуальованій формі. Іран, незважаючи на прихильне ставлення до ісламістів, уникав надання відкритої підтримки ісламським рухам з політичних міркувань, адже це могло призвести до ускладнення відносин з Москвою, а після розпаду Союзу - і з керівництвом нових незалежних республік, спочатку який виступив за побудову світських держав.
Найбільш яскраво діяльність ІРІ на вказаному напрямку простежується в Таджикистані та Азербайджані. В інших нових незалежних державах причетність Ірану до підтримці ісламських організацій також не можна заперечувати. Наприклад, в організації терактів у Ташкенті в лютому 1999 року президент Узбекистану І. Карімов звинуватив ісламістів з проіранською угруповання В«ХезболлахВ».
Іран неодноразово приймав у себе активістів опозиційної Ісламської партії Азербайджану, передавав їм значні фінансові кошти, пропагандистські матеріали для розповсюдження, організовував для них курси релігійно-політичної діяльності, ніж незмінно викликав негативну реакцію в Баку. Президент Ельчібей звинувачував ІРІ в пособництві розвитку в Азербайджані ісламського фундаменталізму. У період між 1996 і 1998 роками в Азербайджані були закриті майже всі ісламські центри, помічені в пропаганді ідей радикального ісламу.
У Таджикистані ще до розпаду СРСР Іран розглядав Партію ісламського відродження як потенційного союзника і приділяв цій радянській республіці особливу увагу. Радикальне крило ісламської опозиції заявляло про прагнення встановити в Таджикистані ісламське держава, що не могло не імпонувати ІРІ. Проте після початку конфлікту в країні Ірану довелося проводити на цьому напрямку більш обережну пол...