истим днях вони несли скіпетр і інші знаки влади. У церкві цар передавав їм свою шапку і хустку. У військових походах вони служили зброєносцями. p> П'ять років провів Пожарський при дворі царя Федора Івановича. У вересня 1598 Борис Годунов вінчався на царство. З стряпчих Пожарського перевели в стольники. Коло його обов'язків розширився. Зазвичай стільникові посилали з невеликими посольськими дорученнями за рубіж, призначали товаришами до воєвод, відправляли в полки з нагородами або в накази. Стольники були присутні на посольських прийомах, а на бенкетах тримали в руках страви та пригощали стравами знатних гостей.
Літо 1601 видався в Росії на рідкість холодним. Тривалі дощі не дали хлібам визріти. Морози гримнули на рідкість рано і погубили врожай. До 1602 у населення вичерпалися всі запаси продовольства. Щоб вгамувати муки голоду, люди вживали в їжу деревну кору і траву. Собаки і кішки були виловлені і з'їдені. Голодна смерть стала косити народ по всій країні. p> Тим часом почалася війна. У Литві з'явився самозванець, що зібрав військо і вторгся в межі Росії. Дмитро Пожарський отримав наказ з'явитися в полки. Подібно іншим дворянам, Пожарський був спантеличений звісткою про появу на кордоні В«законного государя В», який назвався сином Грозного. Тим не менш, він без вагань відправився на війну, щоб захистити владу Годунова, що зайняв трон в силу земського обрання.
Війна стала важливою віхою в житті Пожарського. Серед випробувань воєнного часу остаточно сформувалися такі риси його характеру, як рішучість, рідкісне холоднокровність і непохитна вірність військовому обов'язку. Зіткнення на литовському рубежі круто змінили хід життя Дмитра Пожарського. У боях із загонами самозванця Пожарський отримав бойове хрещення. Ратна служба з її стихією небезпеки і ризику припала йому до душі, і він не шкодував сил, виконуючи доручення воєвод. Князь Дмитро стійко переносив негаразди зимової кампанії. На все життя запам'ятав він свій шлях у засніжених полях, сутички з гусарами, довгі вечори біля багаття, холоднечу землянок. Дивлячись на бувалих воїнів, Пожарський навчався осягати основи ратного мистецтва. Але поки, ні він сам, ні його співтовариші навіть не здогадувалися, яке славне майбутнє чекає їх попереду.
12 червня 1607 Стародуб присягнув на вірність Лжедмитрій О™О™. З усіх боків під знамена нового самозванця стали збиратися стрільці, козаки, посадский люд. Шуйський призначив Пожарського новим воєводою. Лжедмитрій підпорядковував Росію. Військове становище країни погіршувався з дня на день. Цар Василь намагався знайти допомогу в Криму. Положення в Підмосков'ї було загрозливим. Серед загальної зради Шуйський НЕ відразу знайшов людину, якій можна було доручити охорону висланою на Оку скарбниці. Місія вимагала безумовної вірності присязі, мужності і холоднокровності. Зрештою, Шуйський довірив справу Дмитру Пожарському. Князь виконав важкий доручення.
Звістка про настання Лжедмитрія викликало повстання в Коломні і Каширі. Менші люди і козаки заявили про підтримку В«законногоВ» царя. Коломнічі захопили за собою жителів Зарайська. Але воєводою в Зарайська був князь Дмитро Пожарський, а з ним жарти були погані. Пожарський сховався в кам'яної фортеці і відмовився підкоритися В«світуВ». У фортеці зберігалися всі запаси продовольства, і в ній заможні городяни тримали свої цінності. Непохитність воєводи внесла в їхні ряди розбрід. Пожарський виждав, коли хвилювання вляглися, і уклав угоду з представниками посада. Суть договору вельми точно виражала політичне кредо Пожарського: В«Буде на Московському царстві по-старому цар Василь, йому і служити, а буде хто інший, і тому так само служити В». Пожарський готовий був служити царя Василь Шуйський, поки той залишався главою держави. Але вищим принципом для нього було служіння не особі, а державі Російському.
Зарайський воєвода діяв сміливо і енергійно, щоб врятувати столицю від насувалася небезпеки. Він послав військових людей в Коломну і домігся того, що коломнічі, одумавшись, відклалися від В«злодіяВ». Військове положення столиці дещо покращився. Але Шуйського могло врятувати лише диво. Крах насувалося невідворотно. p> Центром повстання проти бояр була Рязань. Місцевий посадский світ і повітові служиві люди відгукнулися на патріотичний заклик Ляпунова (він закликав всіх патріотів до війни проти іноземних загарбників). Опинившись у скрутному становищі, Прокіп Ляпунов розіслав у всі сторони заклики про допомогу.
Першим на звернення відгукнувся князь Дмитро Пожарський, що сидів на воєводстві в Зарайська. Він виступив до Пронська, по шляху приєднавши до свого загону коломнічей і рязанців. Раптова поява в тилу значного війська злякало Сунбулова, і він поспішно відступив, не прийнявши бою. Князь Дмитро, визволивши Ляпунова з оточення, урочисто в'їхав до Рязані на чолі об'єднаної раті. Народ захоплено вітав воїнів. Місцевий архієпископ благосло...
