У нього включаються заходи не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. Що стосується власне правових заходів охорони, то до них відносяться всі заходи, за допомогою яких забезпечується як розвиток цивільних правовідносин у їх нормальному, непорушеному стані, наприклад закріплення цивільної правоздатності та дієздатності суб'єктів, встановлення обов'язків і т.п., так і відновлення порушених чи оскаржених прав і інтересів.
Поряд з таким широким розумінням охорони в науці і в законодавстві використовується і поняття охорони у вузькому сенсі слова. У цьому випадку в нього включаються лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав і захист інтересів при їх порушенні або оспорювання. З метою уникнення термінологічної плутанини охорону у вузькому значенні цього слова прийнято іменувати захистом громадянських прав.
Таким чином під цивільно-правової захистом порушених прав (інтересів) розуміється охоронне вплив норм, що має метою відновити право, компенсувати порушений інтерес, присікти протиправні дії, що перешкоджають здійсненню права або забезпеченню правопорядку. p> Захист громадянських прав - одна з найважливіших категорій теорії цивільного та цивільно-процесуального права, без з'ясування якої дуже складно розібратися в характері та особливостях цивільно-правових санкцій, механізмі їх реалізації та інших питаннях, що виникають у зв'язку з порушенням громадянських прав. Дослідження даної категорії припускає, у свою чергу, з'ясування змісту і співвідношення ряду взаємопов'язаних понять, до числа яких у першу чергу відноситься саме право на захист.
1.2. Суб'єктивне цивільне право на захист.
У загальному вигляді, право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення порушеного чи оспорюваного права. Правова кваліфікація даної можливості викликає суперечки в літературі. У результаті можна виділити кілька концепцій:
1. Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб [2].
2. Невід'ємною якістю даного права порівняно з іншими правами є його забезпеченість можливістю державного примусу, причому така можливість існує не паралельно з іншими, закріпленими у суб'єктивному праві можливостями, а властива їм самим [3].
Незважаючи на деякі відмінності, які існують між цими точками зору, принципових розбіжностей між ними немає, тому що в обох випадках право на захист розглядається в якості обов'язкового елемента самого суб'єктивного права.
3. Більш переконливою видається концепція, що право на захист являє собою самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в якості реальної правової можливості у володаря регулятивного цивільного права лише в момент порушення або оспорювання останнього і реалізується в рамках виникає при цьому охоронного цивільних правовідносини [4].
Як і будь-яке інше суб'єктивне право, право на захист включає в себе, з одного боку, можливість здійснення уповноваженою особою власних позитивних дій і, з іншого боку, можливість вимоги певної поведінки від зобов'язаної особи. Право на власні дії в даному випадку включає в себе такі заходи впливу на порушника, як, наприклад, необхідна оборона, застосування так званих оперативних санкцій і т.д. Право вимоги певної поведінки від зобов'язаної особи охоплює в основному заходи впливу, що застосовуються до порушника компетентними державними органами, до яких потерпілий звертається за захистом порушених прав.
Предметом захисту є не тільки суб'єктивні громадянські права, а й охоронювані законом інтереси (ст. 6 ЦПК) [5]. Суб'єктивне цивільне право і охоронюваний законом інтерес є дуже близькими і часто збігаються правовими категоріями, у зв'язку з чим, вони не завжди розмежовуються в літературі. Справді, в основі всякого суб'єктивного права лежить той чи інший інтерес, для задоволення якого суб'єктивне право і надається уповноваженій. Одночасно охоронювані інтереси в більшості випадків опосередковуються конкретними суб'єктивними правами, у зв'язку з чим, захист суб'єктивного права являє собою і захист охоронюваного законом інтересу. Так, наприклад, інтерес орендаря у користуванні майном виступає у формі суб'єктивного права володіння та користування майном, захистом якого забезпечується і захист відповідного інтересу. p> Однак суб'єкти цивільного права можуть володіти й такими інтересами, що не опосередковуються суб'єктивними правами, а існують самостійно у формі охоронюваних законом інтересів і як такі підлягають захист у разі їх порушення. Прикладами можуть служити вимоги про ...