рті Вів'єн Лі, в 1966-му, на кіностудії В«МосфільмВ» почалися зйомки В«Анни КареніноїВ». p> Фільм, знятий відомим кінорежисером Олександром Зархі, став шістнадцятої світової екранізацією В«Анни КареніноїВ», але першим кольоровим повнометражним художнім фільмом за цим твором в нашій країні. До цього, в 1953 році, кінорежисером Тетяною Лукашевич був знятий однойменний фільм-спектакль Московського художнього театру в постановці В. Немировича-Данченка і В. Сахновського. p> Сценарій до В«Анні КаренінійВ» був написаний самим Олександром Зархі у співавторстві з Василем Катаняном. Оператор - Леонід Калашников, композитор - Родіон Щедрін. p> У ролях знімалися зведи: Микола Гриценко (Каренін) і Василь Лановий (Вронський), Анастасія Вертинська, Майя Плісецька, Юрій Яковлєв, Ія Саввіна, Борис Голдаев, Лідія Сухаревская, Софія Пилявская, Олена Тяпкіна, Вася Сахновський та ін
Фільм став лідером прокату, зайнявши 9 місце в рейтингу картин 1967 року і зібравши 40,5 млн. глядачів. p> Приховане суперництво В«російських красуньВ» радянського екрану навколо центральної ролі у фільмі вирішилося справедливо. Ні Бистрицька, ні Дороніна, ні Чурсіна не володіли такою природною одухотвореністю і інтелігентністю, як Тетяна Самойлова. Одержимість почуттям, бентежний-відверта пристрасність притаманні всім її ролям. Унікальні риси актриси - органічна нездатність до лицедійства і невикорінна цілісність натури - були немов призначені для Анни і віддані Самойлової своєї героїні, але, на жаль, дещо розмиті загальною концепцією фільму традиціоналіста Олександра Зархі. p> Тетяна Самойлова показала в Анні насамперед свободу і силу. Іронія долі, предназначила у Вронського першого, дуже коханого чоловіка і першого красеня Совкіно Василя Ланового, з яким вони розлучилися за десять років до зйомок В«Анни КареніноїВ». Власне, пристрасть актриса зіграла лише в одній сцені: любовного пояснення Анни і Вронського в театральній ложі, коли в її приглушеному грудному голосі борються бажання і страх, а в напівприкритих розкосих очах мерехтить торжество щастя. Вона не побоялася зіграти те, чого найбільше боявся і засуджував в Анні сам Толстой - жіночий В«бісівськийВ» спокуса і згубний свавілля. Цю Ганну призводить до самогубства не ревнощі, що не моральне каяття і уражена гордість - вони майже не відчутні в картині. Вона вирішується на смерть так спокійно, як сучасна жінка зважилася б на розлучення.
1.3 Американська екранізація 1997
Останню у ХХ столітті, зняту в 1997 р. іноземну кіноверсію В«Анни КареніноїВ» російські критики дружно облаяли. Режисер Бернард Роуз В«старанно відтворив у ній стандартний стиль приписуваний Росії: напівазіатської пишність палаців, багатство нарядів, чарівність зимової стихії. А серед усього цього - сумлінно спрощена християнська доктрина Левіна і головний російський В«експортний товарВ» - жінка, готова жити і померти заради кохання В»[6]. Нею стала кінозірка Софі Марсо. Як і личить Ганні, вона природна, чарівна і рвучка, але не більше. Її В«майже дівоче асиметричне личко з напіввідкритим пристрасним ротом і ренуаровской чубчиком підкреслюють образ юної жінки-жертви старого, жорстоко-хтивого чоловіка, і сексапільного коханця В»[7]. Софі Марсо бездоганно втілює той самий прельстітельний і безвольний об'єкт чоловічих пристрастей, з якого починалися тлумачення роману. На відміну від толстовської Ганни, вона В«гине без найменшого проблиску думки, несвідомо намагаючись вирватися з лещат обставин, стаючи ще й жертвою власної чуттєвості, морфію і істерії В». p> В«І нічого дивуватися, що і Вронський їй під стать. У флігель-ад'ютанта на плечах погони капітана радянської армії, а обличчя як у старшини з анекдотів. Шон Бін ходить по палацовому паркету, як вулицями Сан-Франциско - не вистачає тільки джинсів і гамбургера В»[8]
В«Так що по-ученически вірний букві Толстого оголлівудівшійся англієць Бернард Роуз зняв красивий кіноміф В«Анна КаренінаВ», відповівши вічною, але сьогодні, мабуть, невгамовному прагненні чоловічої половини людства В»[9]. br/>
2. Сучасне сприйняття В«Анни КареніноїВ»
"Анна Кареніна "- саме екранізують твір Льва Толстого, не тільки у нас, а й в усьому світі. Це не дивно - в основі лежить мелодрама, історія любові і зради, сімейного щастя-нещастя. Хоча нещодавно, за відсутності тільки передбачуваної нової версії в трактуванні Сергія Соловйова, було дивно переконатися, що і в явною так званої "журавлині", складеної американцями, раптом прориваються перш невідомі мотиви - Левін виявляється майже двійником Льва Толстого, у всякому разі, другим за значенням персонажем, а у заголовній героїні ближче до фіналу виявляються явні риси невротічку і наркоманки, чия загибель вже неминуча. p> Тим дивніше тепер сприймаються закиди деяких критиків, які навіть образ, створений Тетяною Самойлової в радянській екранізації "Анни Кареніної ", де і мови не могло бути про психічної неврівноваженості цього жіночого персонажа...
