сламістами. Загинуло до 200 осіб, сотні були арештовані і засуджені на тривалі терміни тюремного ув'язнення. Ісламісти виступали проти участі Марокко у війні в Перській затоці на стороні США.
Події 1991 р., спровоковані в університеті ісламістами, поклали край існуванню єдиного збереженого ліворадикального руху в рамках Національної спілки марокканських студентів. Крім НСМС ісламісти контролюють профцентр - Національна спілка трудящих Марокко, очолюваний А.Мааті. На початок 1998 р. ісламісти утримували під контролем значну частину університетів у країні. Їх соціальна база розширилася за рахунок крамарів, ремісників і безробітних.
Націоналістична партія В«ІстікляльВ» фактично стоїть на позиціях ісламістів і часто служить їм прикриттям для легальної діяльності. Колишній її лідер М.Бусетта (до 1998 р.) неодноразово висловлювався за створення легальної ісламістської партії. Оформлення перед парламентськими виборами в 1992 р. Демократичного блоку чотирьох партій стало і метою ісламістів, щоб взяти під свій контроль опозиційний рух, очолити і використовувати його в своїх інтересах. Ісламісти побачили в демократії дієвий засіб боротьби за владу, за входження в політичне життя, ставши її повноправним учасником. В результаті демократизація політичної системи, як і в інших арабських країнах, виявила абсолютно певну тенденцію - швидке зростання впливу ісламістських рухів. Але і королю Хасану II вдалося знайти компроміс з політичними партіями та зберегти сильні ліві партії як досить реальну противагу ісламістам.
Проте основним методом влади в боротьбі з протидією суспільства було нещадне придушення, терор проти своїх громадян. Демократична громадськість охрестила роки державної нестабільності в правління Хасана II В«свинцевими рокамиВ». Держава, що вийшло з тоталітаризму, не могло не бути жорстоким і репресивним. Уряд жорстко пригнічувало інакомислення. Арешти, катування, страти, посилання в несприятливі зони, висилки з країни стали звичайним явищем при наявності обвинувального ухилу в правосудді. На практиці часто не закон, а беззаконня мало зверхність над правами людини. Практикувалося і фізичне усунення найбільш яскравих представників опозиції, як викрадений у Парижі в 1965 р. М.Бен Барка і вбитий ісламістами за завданням спецслужб в 1979 р. член політбюро Соціалістичної спілки народних сил (ССНС) О. Бенджеллун.
Робилися жорсткі заходи з придушення лівого, а потім і релігійного екстремізму. Репресії обрушувалися на ліві партії та профспілки, на ліві молодіжні організації. Їх керівники піддавалися тюремного ув'язнення. У 60-70-ті роки арештовувалися керівник компартії А. Ята і генеральний секретар МСТ М. Бен Седдік, керівництво НСМС. Найбільш відчутних втрат зазнала партія НСНС, лідерів якої звинуватили в організації змови проти короля в 1963 р. Що став в 1998 р. прем'єр-міністром А. Юсуфі, в 70-і роки був засуджений до смерті, а в 80-ті роки був помилуваний королем. До тривалих тюремних тер...