ідносяться до кінця XVII в.
Саме в цей час йде тривала сімнадцятирічна війна В«Священної лігиВ» (1683-1699 рр..) - союзу Речі Посполитої, Австрії, Венеціанської Республіки і з 1686 р. Росії - проти Османської імперії. У 1687 і 1689 рр.. в рамках підписаного в 1686 р. «³чного мируВ» з Річчю Посполитою відбулися два невдалих кримських походу під керівництвом фаворита царівни Софії В.В. Голіцина.
Однак у допомозі Росії були зацікавлені не тільки європейські держави. У 1688 р. до Москви прибув архімандрит монастиря св. Павла на Афоні Ісайя, який привіз грамоти від колишнього константинопольського патріарха Діонісія, сербського патріарха Арсенія Чарноевіча і господаря Валахії Щербана Кантакузіно. У них містилося прохання кинути війська проти турків. Для переговорів з Щербанем Москва відправила до Бухареста спеціального представника Дементія Фоміна. Однак підписати договори не вдалося. Щербан помер, а його наступник Костянтин Бринковяну ухилився від союзу з Росією. Місія Ісайї втратила сенс, і в 1689 р. він покинув Москву. На зворотному шляху він був заарештований у Відні, за клопотанням російського уряду був звільнений, повернувся до Росії, де йому через підозри у підтримці царівни Софії був наданий стриманий прийом. У 1692 р. він остаточно покинув Росію 2 . І хоча місія Ісайї не увінчалася успіхом, В«це була перша спроба, що виходила від підвладних султанові народів, в умовах війни Священної ліги проти Туреччини поєднати інтереси греків, сербів, влахів і Росії перед обличчям східної імперіїВ», - зазначила І.І. Лещіловскій. Саме кінець XVII в. визначив для Росії Балканський півострів як її зовнішньополітичну стратегічну перспекти-ву 4 , що стало очевидно вже під час Великого посольства Петра I 1697 - 1698 рр.., однією з головних цілей якого було оживити антитурецької союз, що допомогло б розвинути успіх Росії на Азовському морі в 1696 р.
Зазначимо, що саме з війною В«Священної лігиВ» і Османській імперії пов'язана поява сербів на території Австрійської імперії. У вересня 1683 р. польський король Ян Собеський зупинив просування турків до Європи, знявши облогу з Відня. Австрійська армія перейшла в контрнаступ, захопивши у вересні 1688 Белград, а наступного року - Скоп'є. Турки, тим не менш, зуміли зупинити австрійців, завдавши їм низку істотних поразок. Серби у цих подіях активно підтримали Австрію, проте повернення турків після поразки останньої супроводжувалося небаченим терором. Сербське населення, побоюючись репресій, стало активно переселятися в межі Австрійської імперії. Пік цієї міграції припадає на 1690, коли турецька армія захопила Ніш і Белград. До переселенцям приєднався Печський патріарх Арсеній Чарноевіч, увезшій з собою головні сербські православні реліквії. У результаті подій 1683...