§ 3. основні етапи розвитку соціології
Як самостійна дисципліна соціологія виникла в середині XIX в. в результаті процесу «відбруньковування», диференціації суспільних наук, неможливості вирішення проблем традиційними способами в межах існуючої системи знання - соціальної філософії минулого; розвитку емпіричних соціальних досліджень (масових статистичних опитувань і господарських переписів у Франції; етнографічних, демографічних і антропологічних праць, які довели застосовність при аналізі суспільства методу спостереження, а також кількісного, порівняльного та історичного методів.
Термін «соціологія» вперше введений в науковий обіг французьким ученим О. Контом (1798-1857). Він виділяв в соціології соціальну статику і соціальну динаміку. Перша розглядала умови співіснування, друга - закони розвитку і зміни соціальних систем. Ця апеляція до позитивного знання, визнання закономірності історичного процесу, увага до вивчення соціальних інститутів і структур надали плідне вплив на подальшу громадську думку.
Однак розроблена Кантом схема трьох стадій: теологічної, метафізичної і позитивної , яким відповідають конкретні форми мистецтва, господарства, політики і суспільного устрою, що лежить в основі соціальної динаміки, була гранично умоглядною .
Подальшу конкретизацію соціологія отримала в працях англійського вченого Г. Спенсера (1820-1903) розробив цілісну соціологічну систему на етнографічному матеріалі. На відміну від О. Конта Г. Спенсер не тільки виклав своє розуміння предмета соціології та її завдань, а й фактично реалізував проголошені ним принципи. У «Підставах соціології» Спенсер на значній етнографічному матеріалі проаналізував еволюцію сімейно-побутових відносин,
політичних, релігійних установ, громадських професій і промислових інститутів (виробництво, обмін, розподіл праці тощо). Соціологія у Г. Спенсера трактувалася, таким чином, як всеосяжна наука. Його теорія будувалася на базі двох принципів: розуміння суспільства як організму, ідеї соціальної еволюції. Перший принцип визначав структуру суспільства, друга - соціальну динаміку.
Класиками соціології є К. Маркс, М. Вебер, Е. Дюркгейм.
К. Маркс (1818-1883) розробив концепцію соціальної динаміки на основі класового протиборства, ставши одним з основоположників сучасної конфліктології. К. Маркс бачив способи вирішення соціальних конфліктів на шляхах найгострішої класової боротьби і завоювання влади робітничим класом.
Німецький соціолог М. Вебер (1864-1920) виходив з необхідності аналізу поведінки людей в різних суспільних групах. Базуючись на цьому, він показав значення соціалізації як процесу формування особистості в соціальній групі, в господарській, політичній, правовій та релігійній сферах суспільного життя. Важливе значення мав і має аналіз М. Вебером проблем соціології влади.
На противагу М. Вебером французький соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917) вважав найважливішим завданням вивчення суспільства з позицій його цілісності і соціальної солідарності. Ключову роль у забезпеченні цілісності суспільства він відводив поділу праці. Е. Дюркгейм ввів у науковий обіг поняття аномії (буквально: «разрегулірованность»), яка означала такого роду індивідуальна свідомість, в якому гранично ослаблені почуття соціальної солідарно...