у справи Іраку. Виступаючи у Військовій академії США у Вест-Пойнті 1 червня 2002, Дж. Буш сформулював положення про можливості здійснення В«оборонної інтервенції і попереджувального ударуВ» як засоби захисту американських інтересів, в тому числі в будь-яких віддалених районах світу.
По суті, Вашингтон оголосив міжнародному співтовариству про своє намір завдавати удару по будь-якій точці земної кулі, де, як здається США, можуть обмежуватися їх інтереси. Ірак з його підмоченою репутацією після вторгнення в Кувейт у 1990 р. став зручною мішенню для погроз Вашингтона. Адміністрація Буша ставилася до майбутньої агресії як довершення В«незавершеного справиВ», логічним кінцем якого, на думку США, мало стати повалення диктаторського режиму Саддама Хусейна.
Більшість арабських країн виступило проти силового методу зміни влади в Багдаді, побоюючись того, що військовий результат підірве досягнення арабських країн у галузі будівництва міжарабських відносин і досить негативно позначиться на їхній економіці.
Навесні 2002 Багдад оголосив 30-денне ембарго на поставки нафти за кордон. Як заявив міністр нафти Іраку Мухаммед Рашид, В«зараз неважливо, що піде за цим, якою буде реакція США, чи пришвидшить така міра американську кампанію проти Іраку. Головне в даний момент - захист гідності арабської нації і палестинців, які перебувають у передовому окопі В». Рашид закликав арабські та ісламські держави наслідувати іракському приклад і підтримати В«крок, який веде до перемоги палестинського народуВ».
Влада більшості країн регіону скептично поставилися до рішення Іраку оголосити Сполученим Штатам нафтове ембарго. Іран, який раніше агітував за використання проти США і Заходу В«нафтової зброїВ», утримався від того, щоб приєднатися до Іраку. У Тегерані логічно порахували, що В«така акція повинна бути тільки колективною В». Лівія, хоча і вітала ідею ембарго, але також висловилася за його загальноарабський характер. Міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Сауд аль-Фейсал заявив, що нафта не може бути зброєю для досягнення політичних цілей. В«Це - наше природне багатство, яке є рушійною силою економіки В». На думку глави саудівського МЗС, ті, хто закликає використовувати експорт нафти в якості важеля тиску, не В« знайомі з економічними реаліями або не розуміють інтересів арабського світу В». Так чи інакше, рішення Багдада оголосити нафтове ембарго США не викликало позитивної реакції в арабському світі.
Росія і деякі інші держави в цей період активізували дипломатичний тиск на Багдад з метою схилити його до повернення Спецкомісії ООН. Було передано відповідне звернення до іракського керівництву. 16 вересня 2002 іракське керівництво повідомило Генерального секретаря ООН Кофі Аннана про свою готовність повернути без всяких умов Спецкомісію ООН до Іраку.
Прийнявши 8 листопада 2002 резолюцію № 1441, РБ ООН надав Іраку В«останню можливістьВ» виконати свої зобов'язання і уникнути війни. Резолюція...