і наших до нього літературних відносинах. Заперечуючи всяку спадкоємність від італо-футуристів, вкажемо на літературний паралелізм: футуризм - громадське протягом, народжене великим містом, який сам знищує всякі національні відмінності. Поезія майбутнього - космополітична. Ось і вся казка про вчителя і учнів В»[17, Т. 1, с. 369]. p align="justify"> Справедливим, на наш погляд, є коментар до даного листа Л. А. Селезньова, автора статті В«Невідомий МаяковськийВ»: В«І хоча під час приїзду до Росії в початку 1914 рокуВ« Головного футуриста В»Марінетті Маяковський і його товариші публічно заявляли про незалежність російського футуризму від італійського, - почуття естетичної, художньої спільності з італійцями (В«батьками-засновникамиВ») у Маяковського, мабуть, було. Схожість була і в потужній ідейно-політичної енергетиці італійського та російського футуризму В»[18]. p align="justify"> Ю. А. Карабчиївський у своїй скандальній книзі В«Воскресіння МаяковськогоВ», покликаної розвінчати культ поета і погляд на нього як на В«забронзовілогоВ» кумира, писав: В«Жоден маніфест російських футуристів не зміг проголосити нічого такого, чого б в принципі не було у Марінетті. І самоцінність засобів вираження, і конструктивність сприйняття світу, і схиляння перед технікою, і схиляння перед силою, і навіть оптимізм як основа світовідчуття В»[5]. p align="justify"> Однак колеги по цеху Маяковського відстоювали суверенність і незалежність російського футуризму. Серед них був письменник Бенедикт Лівшиць, вирізняв з приводу приїзду Марінетті до Росії наступне: В«ми не тільки не вважали себе відгалуженням західного футуризму, але і не без підстав вважали, що багато в чому випередили наших італійських побратимів. Справді, ознайомившись з дюжиною маніфестів, надісланих Марінетті ще з Мілана, ми не знайшли нічого нового для себе, особливо в тих трьох, які стосувалися безпосередньо літератури. Більшість положень, висунутих італійськими футуристами, були для нас або вже пройденим етапом, або половинчастим рішенням стояли перед усіма нами завдань В»[11]. Об'єктивність цієї заяви Лівшиця сумнівна, вона спростовується вищевказаними рядками з літературних досліджень, що стосувалися проблеми російської та італійського футуризму. p align="justify"> Ще одним ревнителем російської В«будетлянствоВ» був А. Є. Кручених, який заявляв: В«Ми з італійським футуризмом нічого спільного, крім клички, не маємо, бо в живопису Італія є країною, де плачевність положення - поза заходи та порівняння з високим, напруженим пульсом російської художньої життя останнього п'ятиріччя. А в поезії: наші шляхи, шляхи молодої російської літератури, продиктовані історично відокремленим строєм російської мови, що розвивається поза будь-якої залежності від галльських русел. Про подражательности нашої італійцям (або ж навпаки) не може бути й мови В»[8, С. 142]. Між рядків даного висловлювання читається образа футуриста за замах на самобутність та унікальність течії, до якого він примикав, звід...