оди інтересам інших суб'єктів федерації (Конституції США, ФРН, Індії, Швейцарії та ін.).
Життєвість федерації залежить значною мірою від зваженого, збалансованого розподілу компетенцій між її суб'єктами і центром. Використання федеративної форми лише для прикриття унітарній централізованої структури викликає відцентрові тенденції і в кінцевому рахунку може призвести до розпаду держави, що й відбулося з СРСР, Югославією та Чехословаччиною.
Конфедерація - союз юридично і політично самостійних державних утворень для здійснення конкретних спільних цілей. Держави - члени конфедерації - зберігають державний суверенітет, самостійне громадянство, незалежну систему органів влади, своє законодавство і передають в компетенцію союзу лише рішення обмеженої кількості питань, найчастіше в області оборони, зовнішньої політики, транспорту та зв'язку. Рішення із загальних для союзних держав питань не обов'язково діють на території кожного вхідного в конфедерацію держави, тому їх органи влади володіють в ряді випадків Нуліфікація, тобто правом незастосування акту конфедеративного органу на своїй території.
Конфедерація - нестійка форма державності і зазвичай або еволюціонує в федерацію, або розпадається. Конфедерації мали місце в США (1776-1787 рр.), Швейцарії (1291-1848 рр.), Німеччини (1815-1867 рр.), Сенегамбії (об'єднання Сенегалу та Гамбії в 1982-1989 рр.). Не виключено, що риси конфедерації можуть скластися в ході подальшого розвитку СНД.
Крім названих трьох основних форм державного устрою, в історії мали місце і деякі інші специфічні форми - протекторати, унії, імперії. Імперії - державні утворення, відмітними особливостями яких є велика територіальна основа, сильна централізована влада, асиметричні відносини панування і підпорядкування між центром і периферією, різнорідний етнічний і культурний склад населення. Для імперій характерна загарбницька політика, пригнічення та експлуатація підлеглих і залежних народів. Імперії існували в різні історичні епохи, - досить назвати Римську, Британську або Російську імперії.
Протекторат - формальна опіка слабкої держави більш сильною державою. Як правило, протекторат веде до втрати самостійності слабкої держави, може супроводжуватися окупацією його території чи окупація передує протекторату. Так Великобританія окупувала Єгипет в 1882 році, а в 1914 році встановила над ним протекторат. Іноді протекторат є перехідною формою до повного приєднання залежного держави.
Унія являє собою тісний союз, об'єднання декількох держав. Це об'єднання може відбуватися у формі персональної унії - об'єднання двох монархічних держав під владою одного монарха, при цьому кожна держава зберігає свої владно-управлінські структури. Реальна унія передбачає не тільки загального главу, а й об'єднання найважливіших органів влади і управління, що дозволяє проводити єдину зовнішню політику двох держав. В історії існували Кальмарська (1397) і Утрехтська (1579) унії, унія протестантських князів в Європі (1608). Відомі історичні приклади особистої унії, обумовленої династичними зв'язками чи запрошенням на новий престол короля, імператора з іншої країни при збереженні їм колишнього державного статусу.
. Правова держава і громадянське суспільство
держава політичний монархія республіка
Поняття правової держави
Концепція правової держави має глибокі історичні та теоретичні коріння. Ідея панування права, верховенства закону в житті суспільства висловлювалася ще в давнину. Платон підкреслював: Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Там же, де закон - владика над правителями, а вони - його раби, я розглядаю порятунок держави і всі блага, які можуть дарувати державам боги (Платон. Твори. - Т. 3. - Ч. 2. - М. - 1972. - С. 188-189).
Теорія правової держави в її цілісному вигляді розроблена Д. Локком, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсоном, І. Кантом та іншими представниками лібералізму. Сам термін правова держава утвердився в XIX столітті в працях німецьких юристів К.Т. Велькера, Р. фон Моля та ін. Істотний внесок у розбудову правової держави внесли російські мислителі О. Радищев, О. Герцен, М. Добролюбов, вчені-юристи Б. Чичерін, С. Котляревський, П. Новгородцев, Б. Кістяківський. Значними віхами на шляху до правової держави стали Конституція США 1787 p і Конституція Франції 1791, вперше закріпили деякі положення правової державності. Вирішальними факторами створення правової держави стали успіхи у формуванні громадянського суспільства і загальне соціально-економічний, культурний розвиток суспільства, його нових цивілізаційних, технічних, наукових основ.
Правова держава - це держава, обмежене у своїх діях правом, що захищає свобо...