лід також мати на увазі, що великий державний борг зокрема міжнародним фінансовим організаціям та іноземним банкам, що становить близько 42,3% в структурі боргу, істотно обмежує суверенітет країни, особливо якщо інтереси Росії не збігаються з інтересами цих організацій [16]. p> Але наслідки державних позик можуть бути й іншими. Якщо залучаються державою кредити витрачаються на покриття непродуктивних витрат (Військові витрати, непомірне роздування штатів держапарату без підвищення ефективності його функціонування тощо), то державні запозичення будуть прямим вирахуванням з валового національного продукту. А їх погашення буде вироблятися за рахунок додаткових податків. У цьому якраз і проявляється нерозривний зв'язок державного кредиту з податками. p> Саме тому державний кредит нерідко називають майбутніми податками. Зрозуміло, не можна робити категоричний висновок про марність або негативному впливі держкредиту на розвиток економіки країни. Світова практика свідчить про широке використання державного кредиту для фінансування державних витрат бюджету. Це в цілому закономірний і необхідний процес. Справа в іншому. Кожне нове державне запозичення має бути економічно і соціально обгрунтовано. Виступаючи на фінансовому ринку в якості позичальника, держава збільшує попит на позикові кошти, тобто сприяє зростанню ціни кредиту. У деяких випадках можливе абсолютне скорочення обсягу кредитних ресурсів для економіки. Ну, а якщо державні запозичення беруться під відсотки, що перевищують норму прибутку в виробляють галузях, то відбувається величезний перетік капіталу з "реальної економіки "(сфери виробництва) у спекулятивний ринок. У кінцевому підсумку відбувається перекачування податкових доходів держави на користь вітчизняних та зарубіжних кредитних організацій [17]. p> Зовнішні запозичення в момент надходження коштів призводять до збільшення обсягу фінансових ресурсів країни і дозволяють збільшити сумарний попит держави на товари та послуги національного виробництва, якщо кошти витрачаються на ці цілі. Разом з тим позики у іноземних держав, міжнародних організацій та зарубіжних банків можуть використовуватися для оплати непродуктивних державних закупівель за кордоном (пов'язані кредити), повернення отриманих раніше кредитів і т.д. p> Держава виступає на кредитному ринку не тільки в якості позичальника і гаранта, але і в як кредитор. Державне кредитування використовується як інструмент регулювання економіки з метою підтримки або прискорення розвитку тих чи інших секторів і галузей економіки, регіонів, а в деяких випадках окремих великих фірм. Особливо широко розвинена система державного гарантування кредитів, що видаються приватними банками експортерам, а також малим і середнім підприємствам. У більшості промислово розвинених країн функціонують державні або напівдержавні компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам. Так заохочується завоювання і розширення зовнішніх ринків збуту вітчизняними товаровиробниками. Крім того, система державних гарантій широко розвинена в ряді країн в іпотечному кредитуванні житла [18]. p> Важливу роль у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості відіграють кредити, надаються за рахунок бюджетів територій або позабюджетних державних фондів. Досить часто практикується кредитування касових розривів нижчестоящих бюджетів. p> Зростання внутрішньої заборгованості також негативно впливає на фінансово-економічний становище нашої країни, оскільки в ній в основному за рахунок внутрішніх запозичень латають діри в бюджеті, вилучаються кошти з реального сектора економіки, а вони необхідні:
- на кредитування оборотних коштів підприємств;
- для інвестування зношених основних фондів;
- освоєння нових технологій і т.д. p> Необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів виникає, перш за все, для вирішення проблем фінансування бюджетного дефіциту; проведення регіональної фінансово-кредитної політики, спрямованої на підтримку окремих регіонів і муніципалітетів; підтримки пріоритетних з позицій держави секторів економіки та видів діяльності; модернізації виробництва, оскільки непрацююча промисловість не створює податкового потенціалу, не забезпечує населення робочими місцями. p> Боргові зобов'язання держави мають такі форми:
- кредитні договори, укладені від імені Російської Федерації з кредитними організаціями, іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями;
- державні позики, здійснювані шляхом випуску цінних паперів;
- договори про отримання Російською Федерацією бюджетних позик від бюджетів інших рівнів бюджетної системи;
- договори про пролонгації та реструктуризації боргових зобов'язань Російської Федерації минулих років. p> Державні внутрішні і зовнішні запозичення здійснюються відповідно до Програм, затверджуються на черговий фінансовий рік спільно з Законом про федеральному бюджеті. Граничний обсяг державних зовнішніх запозичень Російської Федера...