ньо мати відповідне умова в договорі про заставу або в іншому угоді сторін, яке може бути оформлено і до виникнення у заставодержателя підстав звернути стягнення на заставлене майно.
2.5 Реалізація заставленого майна
Прийнято вважати, що, незалежно від того, який порядок звернення стягнення на заставлене майно, у всіх випадках повинна проводитися реалізація заставленого майна за правилами, встановленими ст. 350 ГК.
Реалізація заставленого майна провадиться шляхом продажу з публічних торгів у порядку, встановленому процесуальним законодавством, якщо законом не встановлений інший порядок (п. 1 ст. 350 ЦК). Якщо звернення стягнення на заставлене майно провадиться в судовому порядку, то суд може на прохання заставодавця відстрочити продаж закладеного майна на строк до одного року (п. 2 ст. 350 ЦК). Ця норма розрахована в основному на ті випадки, коли предметом застави є єдина квартира належить на праві власності громадянину. У законі не визначені критерії, якими слід керуватися суду при розгляді такого прохання заставодавця. Ясно, що надання відстрочки суперечить інтересам заставодержателя. Щоб у якійсь мірі нівелювати обмеження його інтересів законом, встановлено, що відстрочка не зачіпає прав і обов'язків сторін за зобов'язанням, забезпеченого заставою, і не звільняє боржника від відшкодування зрослих під час відстрочки збитків кредитора і неустойки (п. 2 ст. 350 ЦК ).
Дане правило має на меті поряд із забезпеченням інтересів заставодержателя (компенсація його втрат за час відстрочки) стимулювати боржника до якнайшвидшого виконання своїх зобов'язань (чим більше період відстрочки, тим більші збитки заставодержателя і, відповідно, більшу суму повинен буде сплатити заставодавець). У випадку, коли звернення стягнення на предмет застави провадиться в судовому порядку, суд визначає початкову продажну ціну заставленого майна. Якщо ж стягнення на предмет застави звернуто, без судової процедури, за згодою сторін, то сторони визначають і початкову продажну ціну.
Закладене майно продається особі, який запропонував на торгах найвищу ціну (п. 3 ст. 350 ЦК).
Якщо торги оголошуються такими, що, то заставодержатель має право за угодою із заставодавцем придбати предмет застави. У цьому випадку в рахунок покупної ціни зараховуються вимоги, забезпечені заставою. До такої угоди застосовуються правила про договір купівлі-продажу (п. 4 ст. 350 ЦК). Практично в такій ситуації замість сплати заставодержателю певної суми заставодавець передає йому у власність заставлене майно. У випадку, якщо заставодержатель не скористався зазначеним правом або заставодавець не дав згоди на придбання заставленого майна заставодержателем і проведені повторні торги, які знову оголошено такими, заставодержатель має право залишити предмет застави у себе (отримати у власність). Право заставодержателя залишити заставлене майно за собою реалізується незалежно від волі заставодавця (угоди не потрібно); точно так само незалежно від його волі здійснюється і оцінка (у вказаних межах) відповідного майна. Якщо заставодержатель не скористається правом залишити за собою предмет застави протягом місяця з дня оголошення, повторних торгів такими, договір про заставу припиняється (п. 4 ст. 350 ЦК).
У випадку, коли сума, виручена при реалізації закладеного майна, перевищує розмір забезпеченого заставою вимоги заставодержателя, різниця повертається заставодержателю (п. 6 ст. 350 ЦК). Якщо ж, навпаки, виручена від продажу предмета застави сума недостатня для покриття вимог заставодержателя, він має право, за відсутності іншої вказівки в законі або договорі, одержати відсутню суму з іншого майна боржника, не користуючись перевагою, заснованим на заставі (п. 5 ст. 350 ЦК).
Як зазначалося, боржник і заставодавець, є третьою особою, вправі у час до продажу предмета застави припинити звернення на нього стягнення і його реалізацію, виконавши основне зобов'язання або, ту його частину, виконання якої прострочено.
Відповідно до п. 1 ст. 342 ЦК, якщо одна і та ж річ є предметом застави за двома (або більше) зобов'язаннями, то у випадку невиконання зобов'язань з вартості заставленого майна насамперед задовольняються вимоги того з кредиторів, який уклав договір про заставу раніше. Якщо після задоволення його вимог з вартості предмета застави залишилися кошти, то вони направляються на погашення боргу заставодержателю, яка уклала договір про заставу пізніше.
Заставні відносини припиняються з загальних підставах припинення зобов'язань, передбаченим главою 26 ГК. Наприклад, договір про заставу припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає (ст. 416 ЦК).
Крім того, у ст. 352 ГК встановлюються спеціальні підстав...