безпечується особливим порядком включення його в процедуру участі в прибутках підприємства. Досягається це або за допомогою введення підвищувального коефіцієнта і його частки в статутному фонді, або шляхом відрахування йому певного відсотка від прибутку до розподілу цього прибутку між усіма засновниками за звичайною класичною схемою. p align="justify"> На практиці застосовуються обидва варіанти. Оскільки принципової відмінності між ними немає, вибір того чи іншого способу залишається за зборами засновників. Однак, незалежно від обраного засновниками варіанту, рішення засновників у будь-якому випадку має бути оформлене протоколом їхні зібрання. Викладений механізм реалізації класичного способу розподілу прибутку в умовах потрібного рівня розвитку ринкових відносин не завжди прийнятний. Цей механізм необхідно застосовувати на підприємствах з стійким портфелем замовлень на основі кооперації з партнерами і мало залежать від джерел сировини. Зазвичай - це торгові, науково-технічні та інші підприємства. Очевидно, в умовах нестабільного портфеля замовлень, одержувати стійкі доходи можна лише в тому випадку, якщо всі засновники працюють на поповнення портфеля замовлень. На практиці домогтися цього складно, так як одні засновники вносять більший, інші менший внесок у формування портфеля замовлень, а стало бути, і в освіту прибутку. На практиці цей підхід виглядає наступним чином: протоколом загальних зборів засновників встановлюється відсоток винагороди від суми договору, який укладено підприємством з ініціативи конкретного засновника. Іноді практикується встановлення розміру винагороди від суми прибутку за конкретним договором. p align="justify"> Однак викладений спосіб не може в принципі вирішити проблему вирівнювання інтересів засновників, що вносять різний внесок у формування портфеля замовлень, оскільки, як підкреслювалося раніше, капітал у грошовій формі абсолютно не рівнозначний капіталу в продуктивній формі. Вийти з цього становища можна, якщо застосувати розподіл прибутку комбінованим способом. Суть його полягає в тому, що в основу розподілу прибутку покладена багатофакторна модель, де вкладений капітал є лише одним, часто не головним чинником розподілу. p align="justify"> Відомо кілька шляхів реалізації комбінованого способу. Найбільш поширеним є умовний розподіл прибутку на дві частини, одна з яких розподіляється між засновниками класичним способом, друга - пропорційно сумі договорів, укладених конкретним засновником. Очевидною слабкістю цього механізму є труднощі визначення оптимальних пропорцій розподілу прибутку між засновниками, що викликає розбіжності серед них. p align="justify"> Більш обгрунтованим видається інший шлях реалізації комбінованого способу, коли частина прибутку розподіляється шляхом нарахування на вкладений капітал середнього рівня банківського відсотка, а решта розподіляється пропорційно сумам договорів, укладених з ініціативи конкретних засновників. В якості величини банківського відсотка зазвичай використов...