айна ЗАТ «Орехово-Зуївська птахофабрика» - ТОВ «Одеон» не здійснювало виробництво або виробництво і переробку сільськогосподарської продукції і не було сільськогосподарською організацією, отже, не володіло переважним правом на придбання майна боржника [10] .Таким чином, суд другої інстанції правильно визнав підприємство сільськогосподарським.
. 2 Удосконалення законодавства про неспроможність сільськогосподарських організацій
Пропонується для цілей застосування норм Федерального закону «Про неспроможність (банкрутство)» визначити основним критерієм віднесення організації до категорії сільськогосподарської розмір виручки від виробленої чи виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Доцільність даної пропозиції обгрунтована можливістю визначення основного виду діяльності організації на підставі аналізу зазначеного вище критерію. Вказівка ??на основний вид діяльності як на обов'язковий критерій віднесення організації до сільськогосподарської не є практично значущим, оскільки установчі документи організації, відповідної критерієм про розмір виручки, можуть не визначати сільськогосподарське виробництво як основний вид діяльності.
Необхідно в законодавстві встановити термін для обліку розміру виручки організації від реалізації, виробленої чи виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Пропонується встановити даний термін у розмірі трьох років, що передують порушенню справи про неспроможність (банкрутство) сільськогосподарської організації. У разі пред'явлення вимоги про банкрутство до організації, що здійснює діяльність менше трьох років, розмір виручки повинен визначатися за весь період її діяльності з моменту державної реєстрації.
Чинним законодавством недостатньо врегульовано питання про участь у справі про банкрутство сільськогосподарської організації і селянського (фермерського) господарства кредиторів, зобов'язання боржника перед якими не є грошовими і полягають у поставці сільськогосподарської продукції. Дані кредитори, які не зацікавлені у відмові від не грошового зобов'язання, вправі вимагати його виконання на будь-якій стадії конкурсного процесу. Пропонується законодавчо визначити, що на дані вимоги правила про мораторій не поширюються. Кредитор, який побажав трансформувати не грошова зобов'язання з постачання продукції в грошове для цілей участі у справі про банкрутство, може заявити про свою вимогу арбітражному керуючому на підставі обґрунтованого розрахунку вартості підлягає поставці сільськогосподарської продукції. У разі встановлення вимоги такого кредитора у грошовій формі він набуває права конкурсного кредитора з усіма правовими наслідками.
Висновок
Перехід до ринкових відносин призвів до кризового становища багатьох, в тому числі і агропромислових підприємств. Глибина, тривалість і поширеність кризових явищ, що виявляються в стійкий спад виробництва, неплатежеспо?? обності і тягнуть за собою незворотні зміни демографічної та соціальної сфер, обумовлюють необхідність пошуку нових напрямів державного регулювання цих явищ.
Таким, чином, ситуація банкрутства (або відходу економічного суб'єкта з ринку) коригується державними органами таким чином, що б якимось спосіб не розподілялися об'єкти власності між економічними агентами, їх сукупна величина після банкрутства у всіх агентів була б не менше, аніж до процедури банкрутства.
Пройдений аналіз законодавчої бази процедур банкрутства дозволяє нам стверджувати, що економіко-правовий інститут банкрутства слід вважати інструментом досягнення стратегічних цілей економічної політики держави. Його економічний зміст полягає в тому, щоб служити механізмом встановлення більш ефективного режиму управління виробничими ресурсами на рівні господарських одиниць підприємств. У відповідності з російським законодавством під неспроможністю (банкрутством) розуміється визнана арбітражним судом нездатність боржника в повному обсязі задовольнити 'вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів. З визначення випливає, що, в чинному російському законодавстві критерієм неспроможності є неплатоспроможність боржника, що відповідає ситуації світовій практиці. Проте ототожнення понять «неспроможність» і «банкрутство», на наш погляд, є не зовсім коректним.
Аналіз існуючої практики регулювання неспроможності підприємств дозволив нам виявити такі особливості розвитку даного інституту в Росії:
мінімальне розвиток правил про досудове відновлення платоспроможності господарюючих суб'єктів;
низька ефективність реабілітаційних процедур і подальша тенденція до її зниження;
переважно ліквідаційний характер процедур банкрутства.