исти 1820-х рр.. продиктовані турботою про її становище, а після її смерті - про долю її дочок. Можна припустити, що в цей час молодий доктор Зейдліц ще не достатньо близький Жуковському, це початок його посередництва в сімейних справах поета. Після похорону Олександри та турбот, пов'язаних з пристроєм її дочок в Дерпті, які лягли на плечі Зейдліца, Жуковський переймається до нього повною довірою і переходить з офіційно-формального французької на російську мову. Зейдліц, в свою чергу, пише тільки по-німецьки не тільки тому, що погано знає іноземні мови (його пізні листи містять об'ємні російські та французькі цитати). Звернення до адресата рідною мовою означає, серед іншого, довіра і щирість пише.
По-друге, одним з Текстообразующая факторів розглянутого епістолярного діалогу є штучно прізвиська - елемент, висхідний до арзамаської традиції.
Жуковський починає цю гру: «Прости, мій милий Барон Мейерсгофскій і Маркіз Уніппіхтскій, будь щасливий у новому ранзі землевластітеля. Спостерігай, щоб мої колишні піддані були щасливі »[1. Л. 3] (5 травня 1841). Справа в тому, що Зейдліц купує Мейерсгоф - маєток, що належало колись Жуковському, в чому обидва бачать вищий сенс. Зейдліц продовжує цей ігровий сюжет в листі від 9 травня 1843 придумавши про колишнього власника-поета жартівливий вірш: «Ось! і буде з мене! Dafur hoffe ich aber auch, kunftig mich auf jenen bis jetzt so verwaist ge-wesenen Gutern wie im Himmel zu fuhlen, besonders, wenn jemals die Russen dahingelangen sollten, gleich die Englander die Besitzlichkeiten ihres Poeten fur heilige
Wallfahrtsplatzen zu halten. An der Landtur wird namlich eine goldene Inschrift Folgendes besagen:
" Hier, Wandrer halte an! und setze dich zum Erden: Joukoffsky, der Poet, hat einst dies Gut besessen!" » [4. Л. 19 об.].
Переклад: «Зате я, однак, сподіваюся, що буду відчувати себе в і понині такому осиротів маєтку як на небесах, особливо, якщо раптом будуть заглядати росіяни, які, подібно англійцям, повинні будуть вважати володіння свого поета святим місцем паломництва. Напис золотом на вхідних дверей буде гласить:
" Тут, подорожній, зупинись! і сядь на землю: Жуковський, поет, колись володів цим майном!" ».
Гумористичний ефект двовіршя посилюється неперекладним співзвуччям німецьких дієслів «sich set-zen» (сідати) і «besitzen» (володіти, володіти чим-л.).
Друге прізвисько - «превосходительна і чудовий» - дано Зейдлицу і з'являється начебто випадково у зв'язку з плутаниною в зверненнях та титулах в Росії, куди Жуковський адресує свої листи із закордону, і згодом закріплюється. Ср: вперше в 1846 р. - «Так як до тебе надписувати: превосходительство або високородіє. Ти, чудовий, гідний іменуватися превосходительна »[1. Л. 24 об.]; в 1851 р. - «В Дерпті є мій власний стіл, що знаходиться під опікою д-ра К.К. Зейдліца, і письмовий стіл, обіцяний мені на вживання по смерть оним же дійсний статський радник, превосходительна і чудовим »[1. Л. 20 об.].
Однак Зейдліц не залишається в боргу і відповідає одному не менш яскравим поетичним уособленням. Пародіческіх образ Жуковського представлений допомогою інтертекст вірші Ф. Шиллера «Das Madchen aus der Fremde» («Діва з чужини»). Це жартівливе ім'я Зейдліц дає Жуковському у зв'язку з останнім сюжетом їх листування - поверненням поета до Росії. Лист від 14/26 березня 1851 Зейдліц починає таким чином:
In einem Thal bei armen Hirten Erschi...
