встрію було необхідно зберегти як держава і як майбутнього союзника. Певний час і зусилля знадобилися государю на те, що б переконати придворні кола і вдовствующую імператрицю Марію Федорівну в необхідності збереження союзу з Францією і його особистої зустрічі з Наполеоном.
Ясним ставало, що час працює на Росію. Відтягуючи початок переговорів, російський імператор недвозначно давав зрозуміти, що очікує поступок з французької сторони. Висловлювалася готовність зустрітися, але одночасно висувалися умови: згода Наполеона на перехід дунайських князівств до Росії і його обіцянку не сприяти зростанню території Герцогства Варшавського.
Східний питання обговорював російський міністр закордонних справ Н.П. рум'янців і французький посол у Петербурзі А. Коленкура. Ці переговори закінчилися провалом. Коленкур поставив умовою переходу до Росії дунайських князівств і Болгарії, закріплення за Францією всій західній частині Балканського півострова.
Невдача переговорів дала можливість знову відкласти зустріч. Політичні утруднення Наполеона зростали. Жага боротьби і реваншу проявилася в Австрії. У німецьких державах і в Італії також міцніли антифранцузькі сили. Невдоволення поширилося всюди - від світських вітальнях до ремісничих майстерень.
У Парижі розуміли необхідність показати готовності до поступок. 8 вересня 1808р Наполеон підписав конвенцію з Пруссією про скорочення контрибуції, про терміни її виплати та про виведення військ з королівства. У той же час Олександр погодився на зустріч, боячись війни Австрії з Францією. Це було єдиною можливістю охолодити Австрію.
Переговори в Ерфурті відкрилися 27 вересня 1808года і тривали до 14 жовтня. Наполеон зробив усе, що б продемонструвати свою могутність як на Олександра I так і на інших монархів Європи. Піддався і підпорядкувати чужому величі волю російського імператора не вдалося.
Жодна проблема не отримала в Ерфурті певного рішення. Олександру I вдалося домогтися лише того, що питання про долю Басараб, Молдавії, Валахії та Фінляндії були визнані питаннями двосторонніх відносин Росії з Туреччиною і Швецією. Наполеон висловив готовність визнати ті зміни, які матимуть місце в результаті їхніх переговорів. За всіма іншими проблемам (Англія, Австрія, Пруссія, герцогство варшавське, зміцнення континентальної блокади і союз між Росією і Францією) конвенція, підписана в Ерфурті, була як би збором статей союзного договору в Тільзіті. Рішення щодо них формулювалися вельми туманно, то як і раніше давало обом сторонам можливість довільного тлумачення своїх зобов'язань. У Ерфурті відбулася ще одна знаменна подія. Колишній міністр закордонних справ Франції Талейран, який грав на переговорах роль консультанта Наполеона, таємно запропонував Олександру I свою співпрацю на майбутнє.
Цікава точка зору Сахарова на підсумки Ерфуртської зустрічі. Він стверджує, що вона принесла Росії не порівняний успіх. Це визнання російських завоювань і згоду піти на поступки союзниці Росії Пруссії. А натомість лише обіцянку виступити проти Австрії в разі війни. Нам з цією точкою зору теж доведеться рахуватися. Щодо зради Талейрана то і це по Сахарову виключно заслуга Олександра I. *
У підсумку Ерфуртська зустріч та підписана імператорами секретна конвенція лише ненадовго відтермінували рішуче зіткнення. І ніскільки не усунули зростаючих протиріч, які маскувалися показним привітністю і сердечністю. У результаті цієї зустрічі Наполеон реально досяг одного - виграв якийсь час на завершення іспанської війни.
Континентальна блокада
У 1809 році відбулася війна між Австрією і Францією. Росія робила все, що б відхилитися від союзницьких зобов'язань. І прагнула не шкодити австрійцям, які потерпіли поразку від наполеона. Ця війна викликала кризу в російсько-французьких відносинах. Наполеон зрозумів, що не отримає від Росії ні якої підтримки. Французький імператор перестав цінувати союз з Росією.
На час для розриву ще не настав. Наполеон потрібен був хоча б формальний союз з Росією. І від частини заради підтримки видимості союзу він змусив Австрію передати Росії Східну Галичину. Суперечності між двома імперіями посилювалися. У Петербурзі боялися повного відновлення Польщі і вимагали від Наполеона обіцянки припинити її укріплення, яке французький імператор давати не збирався, а на оборот підбурював Польщу до незалежності. Одночасно він намагався, як можна довше продовжити війну Росії з Туреччиною.
До політичних суперечностей додалися й економічні. У першу чергу це стосувалося дотримання умов континентальної блокади. Сама думка блокувати всі порти Європи для проникнення англійських судів була утопією. Нав'язуючи іншим державам Європи цю систему, він не врах...