рушила їх законні слова, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з його вини .... В»[23]
Однак в результативній частині рішення суду, винесеному по даній справі, наголошується, що В«... Оскільки провини Одеського державного медичного університету (відповідача) [24] в події пожежі судом НЕ встановлено, то отже в позові слід відмовити .... В»[25]. Причому дане рішення було винесено керуючись, в тому числі, ст. ст. 440, 440 / Цивільного Кодексу України. p> Якщо тлумачити наведені вище частини статей цивільного Кодексу України з боку такого принципу цивільного права як презумпція винності, тобто відповідач вважається винним до тих пір поки не доведе свою невинність у суді, а так само якщо слідувати досить чітким і недвозначним вказівкам диспозиції норми цивільного права, то, на суб'єктивний погляд автора, в рішенні по даній справі можна було зробити абсолютно протилежний висновок і вирішити справу на користь позивача.
У розглянутому ж випадку суддя тлумачить наведені вище норми права дещо інакше, як саме зі справи визначити не представляється можливим, що дозволяє йому зробити висновок про відмову у задоволенні позову.
3.1. Приклад № 2
Якщо в попередньому прикладі було представлено суб'єктивна думка автора про правильність тлумачення норми цивільного права судом, то в наступному випадку розглядаються випадки різного тлумачення норми офіційними особами:
- з одного боку - суддями Дзержинського районного суду та судової колегії в цивільних справах Житомирського обласного суду;
- з іншого боку - заступником голови Верховного суду України.
У лютому 1997 року громадянка С. пред'явила позов до громадянина М. про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди. Позивачка посилалась на те, що 24 лютого 1997 відповідач звернувся із заявою до Дзержинську територіальну виборчу комісію з виборів голови Дзержинської сільської Ради, в якому позначав, що С. як голова дільничної виборчої комісії порушувала закон, проводила агітацію в день виборів і власноруч викреслювала з виборчих бюлетенів прізвища кандидатів, які її не влаштовували. Оскільки такі відомості не відповідають дійсності, порочать її честь і гідність, С. просила зобов'язати М. публічно вибачитися і відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн.
Справа розглядалася судами кілька разів. Останнім рішенням Дзержинського районного суду від 23 листопада 1998 року, залишеним без змін постановою судової колегії в цивільних справах Житомирського обласного суду від 3 лютого 1999 року, позов С. було задоволено частково.
Постановлено визнати відомості, наведені в письмовому заяві М. на адресу Дзержинської територіальної виборчої комісії з виборам голови Дзержинської сільської Ради щодо С., голови дільничної виборчої комісії № 3, про те, що вона в день виборів проводила агітацію і власноруч ви...