насамперед перешкодити здійсненню головного завдання - припинення гонки озброєнь, досягнення реальних результатів у справі озброєння. Під прикриттям антирадянської галасу Вашингтон і його партнери по НАТО продовжували розкручувати маховик гонки озброєнь. Десятки мільярдів доларів виділялися на різні короткострокові та довгострокові військові програми Північноатлантичного блоку. Застрільником такого курсу незмінно виступали Сполучені Штати, які «подавали приклад» власними безпрецедентними зусиллями в сфері військових приготувань. Подібна політика США і НАТО, спрямована на забезпечення Заходу військової переваги над країнами Варшавського блоку, суперечила духу і букві гельсінської Заключного акта, завданню зміцнення безпеки в Європі. Одночасно під натиском американських правлячих кіл гальмувався розвиток співпраці між Сходом і Заходом в економічній, науково-технічній, культурній та інших областях. В результаті від дій атлантичних політиків, нерідко прикривалися разглагольствованием про фактори «морального порядку», страждало населення самих західноєвропейських країн, США та Канади, військові витрати яких вели до серйозного загострення кризи економіки.
Північноатлантичний блок був не тільки інструментом конфронтації з державами Варшавського Договору, а й активно служив справі охорони політичних, військових і економічних позицій США в Західній Європі. З точки зору Вашингтона, НАТО підтвердила свою роль головного гаранта подальшої економічної, політичної та ідеологічної експансії Сполучених Штатів і одночасно механізму, який перешкоджає виходу західноєвропейських союзників з русла політики посилення гонки озброєння і військових приготувань, незмінно нав'язували «старшим партнером».
Разом з тим практика американо-західноєвропейських відносин показала, що Сполученим Штатам з кожним роком все важче було утримувати в підпорядкуванні своїх союзників по Північноатлантичному блоку. Ця тенденція була обумовлена ??дією об'єктивних чинників історичного розвитку, прагненням країн Західної Європи самостійно вирішувати свої довгострокові політичні й економічні проблеми. Проте у відповідь США вперто продовжували розглядати НАТО передусім як засіб зміцнення горезвісної «позиції сили» Заходу, що дозволяло їм втягувати західноєвропейські держави в усі нові цикли гонки озброєнь, заважати тим самим розрядці напруженості і забезпечувати збереження за США панівного становища в світі. Американська політика нарощування мілітаристських зусиль НАТО за рахунок союзників суперечила не тільки справі пом'якшення напруженості в Європі і в усьому світі, а й завдавала відчутної шкоди інтересам західноєвропейських країн, перешкоджала їх незалежного розвитку, створювала загрозу підриву їх економіки, її однобокою орієнтації. У той же час у Західній Європі все активніше йшли пошуки альтернатив політики військового протистояння на Європейському континенті. Ці пошуки неминуче ведуть до більш широкого розуміння необхідності відмови від опори на військові блоки.
У другій половині 60-х років у Сполучених Штатах розгорнулася дискусія двох напрямків з питання про перспективу політики щодо країн Центрально-Східної Європи. Цілком очевидним було бажання досить значної частини кіл США зберегти старий курс часів «холодної війни» щодо них. У той же час представники помірно-реалістичної тенденції починали пошуки інших шляхів здійснення політики щодо країн соціалізму. Нова обстановка в світі на р...