По-перше, існують державні служби, що надають різного виду допомога: Управління по соціальному забезпеченню, Міністерство сільського господарства (продовольча допомога), Дитяче бюро (програма із захисту прав та інтересів дітей), Служба захисту дітей (надання соціальної, медичної, юридичної, житлової допомоги). Крім цього діє розгалужена мережа приватних служб.
В цілому ця система повністю децентралізована і функціонує через різного роду соціальні програми, регламентовані або федеральним законодавством, або законодавством штату, або спільними органами управління.
Американська модель соціальної помогутності й підтримки являє собою стратегію підтримки бідності при незначному участю держави у вирішенні соціальних проблем.
Європейські моделі соціальної допомоги відрізняються від американської високим ступенем участі держави, великим охопленням населення різними соціальними послугами і видами допомоги.
Спільним для цих країн є те, що ці системи складалися еволюційним шляхом, їх розвиток на кожному етапі прямувало реальними потребами суспільства [44].
У Росії історія соціальних служб допомоги йде корінням в історію милосердя та благодійності, провідну роль в яких протягом багатьох століть відігравала церква.
У міру зміцнення держави стали більш чітко визначатися два взаємно доповнюють один одного напрямки в розвитку громадського піклування (соціальної допомоги). Перший напрямок - розширення приватної благодійності, в зміцненні позитивного, схвального громадської думки по відношенню до проявів милосердя. Другий - вдосконалення форм і зростання масштабів державного громадського піклування при збереженні пріоритету церкви в питаннях благодійної діяльності.
В цілому соціальна допомога носила характер гуманного, щадного, доброзичливого ставлення до людей, які потребують допомоги.
У радянський період соціальна допомога у нашій країні розумілася досить вузько - як соціальний захист та соціальне забезпечення певних категорій громадян. Так, громадяни, в тому числі діти, які не належали до визначених категорій (діти-інваліди, діти-сироти, діти одиноких матерів і т.д.) ніякими видами соціальної допомоги не забезпечувалися, оскільки вважалося, що вони її не потребують [ 44].
У сучасній Росії система соціальної допомоги та підтримки передбачає більш широке розуміння даної проблеми, яка включає в себе захист прав та інтересів найбільш незахищених категорій населення і забезпечується державною політикою.
У цьому зв'язку особливий інтерес представляє застосування поняття «соціальна підтримка» в російському законодавстві. Базисним положенням для аналізу нормативно-правових основ соціальної підтримки сімей, які мають дітей, є визнання цього феномена елементом державної сімейної політики як частини політики соціального.
Аналіз нормативних правових актів кінця XX - початку XXI ст. дозволив виділити три етапи у розвитку вітчизняного законодавства, спрямованого на вирішення проблем сім'ї та дітей, хоча їх межі, та й саме виділення етапів, досить умовні:
Перший етап (1991 - 1995/96 рр..) - етап формування в умовах перехідної економіки нових підходів до проведення політики у сфері життєдіяльності сім'ї, соціальної підтримки материнства і дитинства;