ого балкона він дивився
На терені, сраженья чекаючи;
За королем, зачарувати
Квітучої принади погляд,
Придворних дам був пишний ряд.
Король дав знак рукою -
Зі стуком розчинилися двері,
І грізний звір
З величезною головою,
Кошлатий лев
Виходить;
Кругом очі похмуро водить;
І ось, все оглянувши,
Наморщив лоба з поставою гордовитою,
Поворушив густою гривою,
І потягнувся, і позіхнув,
І ліг. Король знову рукою махнув -
Затвор залізних дверей грянув,
І сміливий тигр з-за ґрат прянул;
Але бачить лева, жахається, і реве,
Себе хвостом по ребрах б'є,
І крадеться, косяся поглядом,
І лиже морду мовою,
І, що обійшов лева кругом,
Гарчить і з ним лягає поруч.
І втретє король махнув рукою -
Два барса дружною подружжям
В один стрибок над тигром опинилися;
Але він удар їм тяжкої лапою дав,
А лев з риканням встав ...
Вони змирилися,
Вишкіривши зуби, відійшли,
І заричали, і лягли.
І гості чекають, щоб битва почалася.
Раптом жіноча з балкона зірвати
Рукавичка ... все дивляться за нею ...
Вона впала між звірів.
Тоді на лицаря Делоржа з ??лицемірною
І Колки усмішкою дивиться
Його красуня і каже:
«Коли мене, мій лицар вірний,
Ти любиш так, як кажеш,
Ти мені рукавичку повернеш ».
Делорж, не відповідає ні слова,
До звірам йде,
Рукавичку сміливо він бере
І повертається до Зборів знову.
У лицарів і дам при зухвалості такий
Від страху серце помутилося;
А вітязь молодий,
Неначе нічого з ним не трапилося,
Спокійно сходить на балкон;
Рукоплесканиями зустрінутий він;
Його вітають красавіцини погляди ...
Але, холодно прийнявши привіт її очей,
В обличчя рукавичку їй
Він кинув і сказав: «Не вимагаю нагороди». Ernst Jandl «Glauben und gestehen» (1997)
ich glaube
dass meinem toten grossvater anton
und meiner toten grossmutter marie
und meiner toten mutter luise
und meinem toten vater viktor
und meinem toten bruder robert
und meinen toten vettern herbert und hans
und meinen toten onkeln und tanten
und meinem toten freund dietrich
und allen toten die ich lebendig gekannt habe
ich niemals irgendwo wieder begegnen werde
ich gestehe
dass irgend einem von ihnen
wie sehr ich ihn auch geliebt haben mochteirgendwo wieder zu begegnen
ich nicht den leisesten wunsch hege «Думати і визнаватися» (переклад: Вітя Віск)
я думаю
що з моїм мертвим дідом Антоном
і з моєю мертвої бабкою Марією
і з моєю мертвої мамою Луїзою
і з моїм мертвим отцем Віктором
і з моїм мертвим брата Роберта
і з моїми мертвими двоюрідними братами Гербертом і Гансом
і з моїми мертвими дядьками й тітками
і з моїм мертвим другом Дітріхом
і з усіма мертвими кого я знав за життя
я ніколи ніде не зустрів
і
я зізнаюся
що з ким-небудь з них
як би я його ні любив
знову де-небудь зустрітися
я не маю ні найменшого бажання «Kotverkrustet, ausgemergelt ...» (1944), ausgemergelt, wankt in wundenm? dem Tritt Haar durch graue Stra? en ich wanke mit ...... Lippen, schmerzensm? D zerbissen zerrauft und stur der Blick, lumpeneingeh? llt, zerrissen - wanke ich mit ...... geht es. Endlos ewigder gleiche dumpfe Schrittdie Menschen aller Zeitenich - geh nicht ewig mit. «Schtzngrmm ...» (1957) Maria Rilke (1902) Die Bl? Tter fallen, fallen wie von weit,
als welkten in den Himmeln ferne G? rten;
sie fallen mit verneinender Geb? rde. Und in den N? Chten f? Llt die schwere Erde
aus allen Sternen in die Einsamkeit. Wir alle fallen. Diese Hand da f? Llt.
Und sieh dir andre an: es ist in allen. Und doch ist Einer, welcher dieses Fallen
unendlich sanft in seinen H? nden h? lt. Осінь У перекладі А. Алексєєвої (2006) Листи летять, летять здалеку,
з вянущей садів небесних немов;
і падають, з останнім помахом, сонно. І ночами із зірок усамітнено
летить Земля, темна і нелегка. Ми падаємо. Долоні гасне помах.
І бачиш, - так у всьому. І тим не менш. Є Той, хто це довге падіння
так ніжно тримає на своїх руках. Spanische T? Nzerin (1906) ie in der Hand ein Schwefelz? Ndholz, wei ?,
eh es zu Flamme kommt, nach allen Seiten
zuckende Zungen streckt -: beginnt im Kreis
naher Beschauer hastig, hell und hei?
ihr runder Tanz sich zuckend auszubreiten. Und pl? Tzlich ist er Flamme, ganz und gar.
Mit einem Blick entz? Ndet s...
