орацією НХК (Nippon Hoso Kyokai), і система університетської ефірного мовлення.
Основний Закон Японії - Конституції 1946 р - в цілому встановлює і гарантує права і обов'язки народу в главі 3, гарантуючи, зокрема в ст. 21, свободу слова, друку і всіх інших форм вираження думок.
Закон «Про авторське право» захищає авторські та суміжні права, у тому числі права працівників ЗМІ. У свою чергу, авторські права поділяються на дві групи: моральні права, т. Е. Немайнові права, і економічні права, т. Е. Майнові права. Суміжні права поділяються на чотири групи: права виконавців, права виробників фонограм, права телерадіомовних організацій та права організацій широкосмугового мовлення. Як і в Росії, авторським правом Японії не захищається новинна інформація.
Японія, поряд з США, однією з перших звернула увагу на правові проблеми, пов'язані забезпеченням захисту авторських прав в мережі Інтернет. У 1986 р на законодавчому рівні було закріплено норму, згідно з якою без дозволу автора роботи ця робота не могла бути надана в Інтернеті. У 1997 р це ж правило було поширено для виконавців і виробників фонограм. У 1997 р в Закон було внесено зміну, що набула чинності в 1998 р, відповідно до якого було введено «право на передане повідомлення», т. Е. Право на інтерактивні комунікації, які могли здійснюватися за запитом через Інтернет.
Закон «Про телемовленні» 1950 закріплює загальний порядок ліцензування телемовлення. Відповідно до закону ліцензування телерадіомовлення в Японії здійснюється і контролюється Міністерством державного управління та комунікацій (МГУК). Ліцензії на телемовлення видаються Міністерством на п'ять років з можливістю подальшого пролонгування кожні наступні п'ять років.
Важливою складовою системи законодавства про ЗМІ є норми, регулюючі діяльність найбільшої японської телерадіомовної корпорація НХК (НХК - Nippon Hoso Kyokai) - системоутворюючою в громадському телебаченні країни. Корпорація була створена 20 серпня 1926 і з 1 лютого 1953 розпочала свій перший телевізійне мовлення. Діяльність НХК регулюється законом Японії «Про телемовленні».
НХК є найбільшої японської телевізійної корпорацією, що фінансується за рахунок отримання плати з передплатників. Закон «Про телемовленні» закріплює структуру управління компанією, в яку входять Рада членів правління (Рада) і Рада директорів, а також перелік повноважень керуючих і членів Ради директорів, включаючи президента і віце-президента компанії.
У законі також чітко прописані обов'язки компанії відносно Міністерства комунікацій, оскільки діяльність НХК повністю йому підконтрольна. В кінці кожного фінансового року, який в Японії закінчується в березні, НХК повинна представити міністру комунікацій звіт про свою діяльність разом з аудиторським звітом. У структурі НХК знаходиться також дорадчий комітет з програм мовлення та регіональні комітети.
Сектор комерційного телерадіомовлення в Японії підрозділяється на наземне і супутникове мовлення, правові основи якого також закріплені законом «Про телемовленні».
Кабельне телебачення в Японії регулюється окремими спеціальними законами та іншими правовими документами: законом «Про кабельне телевізійному мовленні» № 114 від 1 липня; 1972 р .; законом «Про регулювання діяльності послуги кабельного звукового телемовлення» №135 1951 р .; Положеннями про виконання закону «0 регулюванні діяльності послуги кабельного звукового телемовлення», прийнятими Комісією з регулювання радіо № 3, 1951 р .; Постановами Міністерства державного управлінням комунікацій № 17 1957 та № 55 від 1953 рік, про винятки про попередження щодо обладнання та послуги кабельного звукового мовлення; Указом Кабінету про виконання закону «Про кабельне телевізійному мовленні» № - 441 1972 року і Положенням про виконання закону «Про кабельне телевізійному мовленні» №40, 1971р.
Відповідно до закону 1972 «Про кабельне телевізійному мовленні» для надання послуг кабельного телевізійного мовлення потрібне отримання ліцензії. Письмова заява на отримання ліцензії в якому повинні бути зазначені план мовлення та зона установки обладнання, а також використовувана частота, подається до Міністерства комунікацій. Міністерство видає ліцензію за умови відповідності змісту заяви кожного з пунктів, закріплених у ст. 4 Закону, загальний вміст яких зводиться до реалістичності представлених планів і фінансової спроможності майбутніх інвесторів.
Також відзначимо місце в системі законодавства Закону про радіо (1950), метою якого декларується забезпечення суспільного добробуту, гарантуючи неупереджене і ефективне використання радіочастотних хвиль. Міністерство державного управління та телекомунікацій також видає ліцензію на радіомовлення.
Як ми вже говорили ви...