онодавства Російської Федерації про неспроможність (банкрутство) або якщо зазначені ознаки з'являться у суспільства в результаті виплати дивідендів;
В§ якщо на день прийняття такого рішення вартість чистих активів товариства менше його статутного капіталу, і резервного фонду, й перевищення над номінальною вартістю визначеної статутом ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або стане менше їх розміру в результаті прийняття такого рішення.
Обмеження на прийняття рішень з виплати дивідендів накладає категорія і тип емітованих товариством акцій, рішення про виплату дивідендів за одні акціях може бути прийнято тільки після прийняття рішення з інших. Вибудовується певна ієрархія серед акцій. Згідно ст.43 Закону, спочатку має бути прийняте рішення про виплату дивідендів за тим типами привілейованих акцій, які надають перевагу черговості отримання дивідендів перед іншими привілейованими акціями. Потім приймається рішення про виплату дивідендів за привілейованими акціями розмір по яких визначено. В останню чергу приймається рішення про виплату дивідендів по звичайних акціях і привілейованим акціям, розмір дивідендів по яких не визначений. p align="justify"> Якщо наявність вищеназваних обмежень буде встановлено перед річним загальними зборами, рада директорів зобов'язана рекомендувати Загальним зборам не розподіляють прибуток, вказавши на конкретні обставини, що перешкоджають цьому. Представляється, що аналогічно слід вчинити і при встановленні обмежень і при підготовці до позачергового загальним зборам, якщо питання про розподіл прибутку запропонував до порядку для позачергових загальних зборів акціонер, що має на це право. p align="justify"> Якщо питання піднято радою директорів перед позачерговими загальними зборами, то виявлені обмеження стануть підставою для невключення питання про дивіденди до порядку денного позачергових загальних зборів
2.3 Особливості формування дивідендної політики в умовах Російської економіки
Політика розподілу доходів акціонерних компаній відображає реальні мотиви економічної поведінки їх власників і менеджерів. Існуючі сьогодні стандарти кращої практики корпоративного управління, що захищають інтереси інвесторів (розкриття інформації, розпорошена власність, відділення власності від управління), покликані сприяти залученню дешевих фінансових ресурсів та зростання компаній. Торгуються компанії змушені демонструвати позитивну динаміку короткострокових фінансово-економічних результатів, щоб підтримувати курсову вартість своїх паперів і залучати нових інвесторів. Таким чином, розпорошення власності веде до орієнтації акціонерів на короткострокові рішення. В умовах поганої захисту прав власності та інституційної невизначеності російської економіки ситуація ускладнюється опортунізмом менеджерів і великих акціонерів. За відсутності ре...