значні події, що передували переселенню запорізьких козаків на територію Кубані, історія заселення та її етапи. Не залишилися поза увагою істориків і події 1796-1797 рр., Що увійшли в історію як «перський бунт».
1. Передумови змін до моделі управління Чорноморське козацьке військо
Чорноморське козацьке військо було правонаступником Запорізького війська - особливого, що існував з XVI по XVIII ст. військового козацького формування. Виникла, в умовах необхідності військового протистояння з поляками, турками та іншими ворожими силами, Запорізька Січ з часом перетворилася на потужну військово-політичну силу, служачи ідейним центром і надійної точкою опори для всього українського козацтва, насамперед, в його боротьбі проти шляхетсько-польських порядків.
У 17 - початку 18 вв. запорізькі козаки опинилися у вельми складному становищі: на перехресті інтересів поляків, росіян, кримських татар, турків. Кожна зі сторін прагнула захопити важливі в стратегічному відношенні території північного Причорномор'я. Вимушені маневрувати між вельми і вельми «складними» сусідами, запорізькі козаки вступали в різні союзи. Сусідні держави також шукали союзництва запорізьких козаків. Так, наприклад, Д.І. Яворницький називає період дипломатичного листування 1708-1709 рр. «Битвою за Запорізьку Січ».
Після розгрому Запорізької Січі Петром I велика частина запорожців пішла на землі підконтрольні Порті (Османської імперії), проте в 1733 р, коли почалася війна Росії з Туреччиною і кримський хан наказав запорожцям рушити до російського кордону, генерал Вейсбах, що влаштовував українську лінію фортець, вручив козакам в урочищі Красний Кут грамоту імператриці Анни Іоанівни про помилування та прийнятті в російське підданство. Запорожці зобов'язалися оберігати кордон від татар і за це їм були повернуті колишні землі.
У російсько-турецьку війну 1768-1774 рр. понад 10 тис. запорожців були зараховані до армії Румянцева. Висновок Кючук-Кайнарджійського договору (1774) дозволило Росії вийти до Чорного моря. Кримське ханство, яке протягом кількох століть тероризувала Україну та Росію, було анексована. Другий історичний ворог і козаків, і росіян - католицька Річ Посполита, була на межі розділу. Такий буфер, як Січ вже практично не був потрібен.
Після повстання Пугачова, в якому взяли участь і козаки, виникла і загроза того, що повстання перекинеться на Запоріжжі. Катерина II справедливо побоювалася не тільки бунтів, але й виникнення конфліктів між козаками і центральним урядом на Півдні України та в Таврії (Криму). У 1775 р цариця видала Указ про остаточну ліквідацію Запорізької Січі. Багатьом старшинам при цьому були подаровані дворянські титули, прості козаки були запрошені в гусарські і драгунські полки. Разом з тим, багатотисячне регулярне військо так чи інакше залишалося в межах Російської імперії, при цьому асимілювати їх у регулярні війська було неможливо. Зберігалася і турецька загроза. І Катерина прийняла не менш мудре політичне і дипломатичне рішення: в 1787 р за Указом імператриці відновлюється «Військо вірних запорожців». Військові підрозділи відродженого козацтва організовував Олександр Суворов, а 27 лютого 1788 в урочистій обстановці Суворов власноруч вручив старшинам Сидору Білому, Антону Головатому і Захарію Чипига біле військовий прапор, пожалуване імператрицею Катериною II, а також прапори та інші клейноди, які були конфісковані при ліквідації Запорізької Січі в 1775 році.
У 1790 р Військо Вірних Запорожців було перейменовано в Чорноморське козацьке військо, яке прийняло участь у російсько-турецькій війні 1787-1792 рр., а по закінченні війни, на знак подяки від Катерини II-й, козакам була «дарована» територія лівобережної Кубані.
Власне процес «дарування» землі носив дещо інший характер. Нового війську треба було просимо якісь землі. Можна було повернути їх за Буг, але це було б пов'язане з цілою низкою проблем. Що стосується Кубанських земель, то про них запорожці добре знали. Так, Ф.А. Щербина наводить дані про те, що ще в середині XVIII ст. запорожці мали поселення на Тамані, через що виникали суперечки з турками. Можна сказати, що «подарунок» запорожці вибрали собі самі, про що неодноразово розмовляли ще до царського указу з Потьомкіним.
січня 1788 Потьомкін сповістив чорноморців про те, що імператриця зважилася просимо їм землі для посивіння в Керчі і на Тамані. На початку 1792 козача депутація відправляється в Петербург з проханням про відведення на спадкове вічне володіння «Тамані з околицями». Треба відзначити, що прохання було складено виключно грамотно і включало як докладний опис земель, які просили козаки, так і умов їх переселення, казенної допомоги, видачі військам провіанту і грошей, надання допомоги при перевезенні, військової допомоги ...