м:  
 - проблему факторів, що визначають потенційно можливий темп зростання національного доходу в довгостроковому плані, 
  - і проблему умов, від яких залежить стійкість цього темпу як у довгостроковій, так і в короткостроковій перспективі. Автори аналізували умови нарощування економічного зростання на основі пошуку «динамічного економічного рівноваги», обґрунтовуючи доцільність участі держави у подоланні економічного застою або «рівноваги на низькому рівні. [1] 
  Головне напрям державної політики економічного зростання, відповідно до поглядами зазначених авторів, - це вплив на інвестиції. Основними її інструментами є: 
  - державний бюджет; 
  - податкова політика; 
  - регулювання норми відсотка. 
  З методів регулювання вирішальне значення цими авторами надається державним витратам, розширення яких іноді забезпечується певною мірою дефіцитним фінансуванням. 
  Основна мета зростання державних витрат - збільшення ефективного попиту з боку самої держави та створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень. 
  Найважливіші напрямки державних витрат, відповідно до цієї концепції, - наукові дослідження, виробнича і соціальна інфраструктура (освіта, підготовка і перепідготовка кадрів, медичне обслуговування). 
  В результаті застосування комплексу заходів виникає ефект мультиплікації, згідно з яким інвестиції, здійснювані урядом, сприятливо позначаються на динаміці ВВП, забезпечують зростання зайнятості, розширюють споживання. 
  Механізм його дії наступний. Галузі, що отримали початковий імпульс, сприяють розширенню виробництва в суміжних галузях. Це в свою чергу призводить до зростання зайнятості та підвищення попиту на споживчі товари, що викликає розширення виробництва в галузях, що виробляють предмети споживання. 
				
				
				
				
			  Реалізація на практиці політики стимулювання економічного зростання в США сприяла розвитку науково-технічної революції, використанню її досягнень в самих різних сферах економіки. Витрати уряду на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів уможливили підвищення загального рівня кваліфікації зайнятих у суспільному виробництві. Крім того, вдалося певною мірою згладити циклічні коливання. 
  Цілком очевидно, що без серйозної державної підтримки багатьом європейським країнам і США не вдалося б створити і розвинути сучасні галузі економіки. 
  Державне управління (public administration) - діяльність органів державної влади та їх посадових осіб з практичного втілення виробленого на основі відповідних процедур політичного курсу (public policy). Діяльність з державного управління традиційно протиставляється з одного боку, політичної діяльності, а з іншого боку - діяльності по формулюванню політичного курсу [2]. 
  У теорії державного управління існує три основні підходи до формулювання основних принципів державного управління: 
  - правовий підхід; 
  - політичний підхід; 
  - менеджерістскій (управлінський) підхід. 
  Згідно правовому підходу, ключовими цінностями державного управління є цінності верховенства права, захисту прав громадян. 
  Державний службовець підпорядкований не так своєму керівництву, скільки вимогам правової держави і Конституції. 
  Згідно політичному підходу, основним завданням державного управління є максимально краще втілення волі народу. Державні службовці повинні бути політично відповідальні (підзвітні), сприйнятливі до поточних інтересам громадян. Для того, щоб втілити це, іноді пропонується реалізація концепції «представницької бюрократії», в рамках якої органи виконавчої влади повинні бути соціальною моделлю суспільства в мініатюрі. Передбачається, що в цій ситуації полегшиться облік відомствами існуючих у суспільстві інтересів, будуть знижені можливості для дискримінації окремих груп. 
  Відповідно до менеджерістскім підходом, основними цінностями державного управління повинні бути ефективність, економічність і результативність, що формулюються, по можливості, в квантіфіціруемой (вимірної) формі. Основна проблема, яка існує в цьому підході, полягає в тому, як забезпечити потрібний результат з найменшими витратами або, як варіант, як отримати максимальний результат при заданих витратах. Характерною ознакою даного підходу є використання поняття «державний менеджмент» (public management) як синонім поняттю «державне управління» [2]. 
  Із зазначених трьох підходів в даній роботі буде використовуватися  менеджерістскій (управлінський) підхід до державного управління.  
  Державне ...