ксичних засобів, і в тому числі ономастичної лексики. Примітно, що М. В. Ломоносов, який поєднав у своєму підході до літератури позиції теоретика і практика, бачив в іменах власних один з потужних тексто-і стилеутворюючих факторів. Втім, набагато частіше до імен зверталися у зв'язку з певною інтерпретацією тих чи інших персонажів. Ім'я при цьому не виділялося з художньої та мовної тканини всього твору в якості самостійної смислової сутності та окремого об'єкта дослідження, а сприймалося як атрибут персонажа або навіть цілого літературного напряму і залучалося тільки у зв'язку з їх аналізом.
Мовці прізвища допомагають читачеві зрозуміти ставлення автора до героя: Макар Девушкин, князь Мишкін (Ф. Достоєвський); лікар Гибнер, суддя Ляпкіних-Тяпкін (М. Гоголь). p> Любив використовувати говорять прізвища А.П. Чехов. Чого варті, наприклад: унтер Пришибєєв, чиновник Червяков, актор сумовитий ... Одне читання списку діючих осіб комедії Д. І. Фонвізіна В«НаталкаВ» дає прекрасне уявлення про персонажів: Вральман, Скотинин, Стародумов, Простаков, Правдин, Ціфіркін, Кутейкін (від В«кутяВ» - страва, яке їдять на поминках і глузливе назва особи з духовного стану). p> У комедії А. С. Грибоєдова В«Горі від розумуВ» багато прізвища героїв також В«говорятьВ», спираються на внутрішню форму слова:-Тугоуховскій він дійсно тугий на вухо, ходить зі слуховий трубкою; - тюрмі не промовляє зайвих слів (у мої літа не повинно сміти своє судження мати, та до того ж він пам'ятає, що нині люблять безсловесних); - Скалозуб зубоскал, вульгарний дотепник. - Прізвище засланні трактується, з одного боку, як знаменитий, відомий (від фр. fameus), з іншого - боїться поголоски (від лат. fame поголос).
Будь письменник ретельно продумує, які імена він може і повинен включити в текст свого твору, особливо - імена дійових осіб, за допомогою яких обов'язково висловлює суб'єктивне ставлення до створюваного персонажу, зображуваних характерів, типами особистості. br/>
II. Говорять прізвища в творах російських письменників
2.1 Ті, що говорять прізвища в творчості Д.І. Фонвізіна
За 14 років до появи фонвизинского В«Наталка ПолтавкаВ», в 1764 році, В.І. Лукін написав комедію В«Мот, любов'ю виправленийВ», в якій вивів на російську сцену персонажів з досить характерними іменами. Один, світлий, полюс цього твору складають Добросердов і Правдолюбов. Інший, різко протиставлений цим персонажам, - Злорад, Докукін, Безотвязний, Пролазін, який, до речі, є стряпчим. Героїв з іменами Чужехват і Пасквін можна зустріти і в комедії А.П. Сумарокова В«ОпікунВ». p> Так що два полюса в В«НаталкаВ» з Мілонов, Правдіна, Стародумом і Софією, ім'я якої, до слова, з грецької мови перекладається як В«премудрістьВ», і Скотініним, Простакова і Вральману не були для сучасників Фонвізіна чимось вже дуже новим.
Крім того, задовго до цих творів на російській сцені з'являлися герої народного театру з не менш промовистими іменами типу заріз-Головоріз, Преклонскій і Безобразов.
Що вже говорити про те, що в зарубіжній драмі персонажі з промовистими іменами давно утвердилися на сцені. Чого варті одні тільки герої Жан-Батіста в п'єсі В«Кохання-ісцелітельніцаВ»! Саме про імена, які носять персонажі цієї комедії, Михайло Булгаков писав у книзі В«Життя пана де МольєраВ»: В«Вони носили імена, які для Мольєра за веселим вечерею придумав Буало, скориставшись грецькою мовою. Перший лікар називався Дефонандрес, що значить вбивця людей. Другий - БАІС, що значить гавкаючий. Третій - Мокротон, що значить повільно провіщає і, нарешті, четвертий - Томес - кровопускателі.
Однак справедливості заради треба сказати, що не всіх персонажів В«Наталка ПолтавкаВ», виходячи з їх імен, можна віднести до позитивних чи негативним героям. Наприклад, Цифіркін і Кутейкін є лексично нейтральними і говорять лише про рід занять наставників Митрофана.
Що ж стосується імені Митрофан (в буквальному перекладі з грецької мови означає В«Являющий свою матірВ», тобто схожий на свою матір), то з ним завдяки фонвізінського комедії сталася вельми цікава трансформація. Перш лексично нейтральне ім'я власне вже більше двох століть вважається чи не лайка, і вже у всякому разі, Митрофанов у нас в Росії прийнято називати ледарів, недоучок і невігласів.
речі, про іменах героїв російської драми 18 століття у своїй статті про комедії А.С. Грибоєдова В«Горе від розумуВ» Аполлон Григор'єв не без уїдливості зауважив: В«Це зовсім смішний анекдотец, перекладений на розмову, не така комедія, де діючі особи нарицают Добрякова, Плутоватінимі, Обдіраловимі В».
Однак з промовистими іменами у Фонвізіна не так все просто і однозначно. Зрозуміло, в тому, що це - спадщина класичного театру, сумніватися не доводиться. Але не всі герої виправдовують свої імена. Про це ж пишуть Петро Вайль і Олександр Геніс: В«Фонвізіна прийнято відносити до традиції...
