омунікація". Даний комунікативний акт представляється нам у вигляді класичної лінійної моделі комунікації, маючи на увазі адекватну передачу через лінгвіста-перекладача (мовного посередника) інформації від адресанта до адресата. p align="justify"> Згідно з виробленою нами моделі, лінгвіст-перекладач спочатку декодує отриману ним від адресанта інформацію, представлену в початковому тексті (ІТ), а потім кодує її вже сам, використовуючи знакові засоби тієї системи, яка є рідний, а значить, адекватної для адресата, в результаті чого ми отримуємо перекладний текст (ПТ).
Парадоксальним, однак, є той факт, що паралельно з цим лінгвіст-перекладач бере участь і в процесі спілкування, виступаючи в ролі організатора цього спілкування. Для виконання цієї функції з боку лінгвіста-перекладача потрібен зворотна процедура передачі інформації. Тут відбувається зміна ролей: адресат виступає в якості відправника інформації, а адресант - її одержувача (схема 2). p align="justify"> І в тому і в іншому випадку, виконуючи свою роботу - здійснюючи посередництво через переклад або інші його різновиди, лінгвіст-перекладач здійснює процеси декодування і кодування інформації, що і сприяє виникненню між адресантом та адресатом спілкування, діалогу - зіткнення умів, різних істин, несхожих культурних позицій.
Розроблені нами моделі, що характеризують і відображають професійну діяльність лінгвіста-перекладача, при доцільності прийняття дослідницької позиції діалектики єдності та відмінності понять "комунікація" і "спілкування", вказують на незаперечний факт одночасної участі лінгвіста-перекладача в процесі міжкультурної комунікації та процесі міжкультурного спілкування.
В
Головне питання, що виникає, коли мова заходить про міжкультурної комунікації або про міжкультурному спілкуванні, - це можливість успішності їх перебігу за наявності культурних відмінностей. Для ефективності протікання процесів міжкультурної комунікації і спілкування, крім знань мови, потрібна наявність соціокультурної компетентності. Соціокультурна компетентність, на думку Г.А. Воробйової, складається з чотирьох компонентів, що відносяться до різних категорій, розвиток яких в майбутньому і забезпечить ефективність процесу протікання міжкультурної комунікації, або спілкування:
перший компонент - лингвострановедческий. Сюди відносяться лексичні одиниці, що відображають національно-культурну семантику, і вміння їх застосовувати в ситуаціях міжкультурної комунікації;
мовні, діалектичні особливості соціальних верств, представників різних суспільних груп і поколінь, підлог відносяться до другого компонента - соціолінгвістичні;
соціально-психологічний компонент представлений національно-специфічни...
