.С.Пушкіна з'явився ще один спектакль за «Бісів», хоча і в дещо своєрідному його прочитанні - «Одержима», за п'єсою А.Камю, написаної за романом «Біси» Ф. М. Достоєвського. Режисер Ю.Еремін запропонував головну роль - Миколи Ставрогіна - одному з найбільш своєрідних московських акторів, особливо гостро відчувають поетику Достоєвського, - Г.Тараторкіну.
Одним з найбільш значних інтерпретаторів Достоєвського сьогодні є московський режисер Кама Гінкас. На рубежі 1990х рр.. він поставив шість вистав за творами Достоєвського не тільки на російській, а й на закордонній сцені:
1989 - «Записки з підпілля». Інсценування К.Гінкаса. Худ. А.Яцовскіс. МТЮЗ;
1990 - «Злочин і кара». Інсценування К.Гінкаса. Худ. Д.Боровський. Лилла-театр, Гельсінкі;
1991 - «Граємо» Злочин" . Інсценування К.Гінкаса. Худ. К.Гінкас. МТЮЗ;
1993 - «Ідіот». Інсценування К.Гінкаса. Худ. С.Бархін. Шведська театральна академія, Гельсінкі;
1994 - «К.І. з »Злочини". Інсценування Д.Гінк. Худ. К.Гінкас. МТЮЗ;
1995 - «Н.Ф.Б.» Опера В.Кобекіна по «Ідіот». Худ. С.Бархін. Локум, Німеччина (див. гл.4)
Працюючи над спектаклями за творами Достоєвського, Кама Гінкас прислухається до висловлення Достоєвського про переробку прози для сцени. Режисерський інтерес зосереджений в першу чергу на найвідомішому творі письменника - «Злочин і кара». У 1990 - х рр.. на московській сцені з'явилися два його принципово різні вистави за мотивами цього роману - «Граємо» Злочин « і »К.І.із« Злочини ».
Вистава «Граємо» Злочин" поставлений в 1991 р. в Московському театрі юного глядача. Спектакль грався в маленькому просторі з 52 місцями для глядачів - в свіжопобіленої кімнаті у формі куба: від підлоги до стелі все було іскряще-чистим, мимоволі нагадуючи глядачеві кімнату баби процентщици після ремонту, сховав криваві сліди.
Режисер, він же автор інсценізації, вилучив з тексту роману безліч персонажів. Немає тут ні Свидригайлова, ні Мармеладова, ні Катерини Іванівни, ні Лужина. Тільки їхні імена підчас, ні-ні, та й майнуть в розмові.
Навіть головний герой був зовсім несхожий як на своїх попередників, так і на наше уявлення про нього. Раскольникова зіграв Маркус ГРОТТО - актор з Гельсінкі. На сцену вийшов наголо обголений молода людина, в чорному старому пальті, яке йому було явно велике, в черевиках з чужої ноги, і заговорив ... по-шведськи. Несподівана зовнішність Раскольникова створювала безліч асоціативних смислів.
Цей герой нагадував чи то міського божевільного, чи то людини, що увійшов у чужий, забутий світ, відбувши свій термін на каторзі. Його величезна пальто немов громіздка ідея, з якою герою занадто важко впоратися. Герой приміряв на себе чужу думку, вона захопила його, він відчуває себе з нею легко і вільно. Але все одно це - чужа, не прижився, яка не увійшла в плоть і кров ідея, що бовтається на плечах героя і робить з нього подобу лякала.
Сутність такого Раскольникова добре прочитувалася в епізоді, коли Порфирій Петрович питав: «А ти хто такий?». У відповідь Раскольников буквально суне йому в обличчя томик роману «Злочин і кара»- Ніби паспорт показує. Такий жест для нього абсолютно природний. Актор грає образ Раскольникова, не забуваючи, що він актор і саме грає. У цей момент відразу згадується наз...