океанськими центрами сили. Сьогодні Москва може виступати лише як молодший партнер у тандемі Росія-ЄС, та і такий бажаний вихід на європейські ринки їй насправді не гарантований. Досягнення більшої рівноправності у двосторонніх відносинах, як і здійснення перспективної задачі Росії - створення між нею та ЄС зони вільної торгівлі до 1999 р. - найбільш реально, якщо у Москви будуть намітки власних "Альтернативних варіантів" в АТР. p> Проведення Росією гнучкої політики в самому ж АТР дозволяє множинність самих різних протиріч і конфліктів між тихоокеанськими державами, хитросплетіння і традиційні складності регіональної дипломатії. Основне завдання для Росії - прагнути стати важливим чинником (нехай навіть розігруваної - під контролем самої Москви - картою) у відносинах чотирьох провідних сил Велікоокеаніі: США, Китаю, Японії та АСЕАН. Найменше у неї шансів грати роль "Балансира" в регіональному взаємодії, зав'язаному на Японію, оскільки в осяжній перспективі у Токіо, швидше за все, буде зберігатися майже ритуальна нелюбов до Росії (їй, безперечно, сприяє технологічна і почасти структурна нестиковка двох економік і відсутність з цієї причини глибокого економічного інтересу Японії до нашої країни). Правда, якщо Росія зуміє налагодити контакти з іншими лідерами АТР, то Токіо все ж таки почне випробовувати геополітичний позив ліквідувати своє відставання в розвитку відносин з нею. Він також буде змушений "зм'якшитися", коли відчує необхідність умовити Москву не продавати "занадто багато зброї "в АТР. Враховуючи всю підоснову російсько-китайських відносин і прагнення Пекіна до підвищення власної ролі в Азії та за її межами, що не треба думати, що Китай вийде за межі двосторонніх зв'язків і буде наполегливо сприяти посиленню позицій Росії в АТР і, зокрема, входженню в АТЕС (Хоча в МЗС на це, схоже, рассчітивают81). Проте Росія вже є помітним чинником у китайсько-американських контактах (не випадково, мабуть, СНБ Китаю був продовжений в перший день візиту прем'єра Черномирдіна в КНР), у відносинах Пекіна з країнами АСЕАН (останні, наприклад, висловлюють все більше сумнівів з приводу військово-технічної співпраці Росії і Китаю), та й у взаємодії США-АСЕАН (згадаймо історію з продажем винищувачів Малайзії).
Москві теж не варто забувати колишніх партнерів по "соціалістичній співдружності", які можуть виявитися більш корисними, ніж Китай, у справі зближення Росії з регіональними та субрегіональними структурами АТР. Нам також слід більше уваги приділяти розвитку контактів з Південною, а в перспективі - з потужною об'єднаної Кореєю. Їй, як зазначалося вище, загрожує своєрідна геополітична ізоляція в АТР, і для неї Росія може виявитися мало не головною опорою в регіоне82. Нарешті, Росії бажано активніше пробиватися у вже діючі регіональні організації типу АТЕС.
Якщо говорити про якісному змісті російських зусиль, то нашому МЗС не варто слідувати Приміром горбачовської дипломатії і робити виняткову ставку на створення...