го типу (т.зв. В«натуральніВ» позичальники), навпаки, можуть ефективно розмістити капітал, але вони не мають коштів. Завдання фінансової системи зводиться до виконання посередницької функції - переміщення капіталу від кредиторів до позичальників. На ринку існує асиметрія інформації, так як для ідентифікації типу агента потрібні певні витрати. Кожен з агентів володіє приватною інформацією, адже він знає, до якої групи агентів він відноситься. Фінансова система буде ефективно функціонувати, якщо кредитори мають стимули позичати, а позичальники - позичати кошти. Для вирішення поставленої перед фінансовою системою завдання буде потрібно раціонування кредитних ресурсів - Накладення обмежень на обсяг наданих банками кредитів у формі кредитних квот від обсягу кредитного портфеля або залучених коштів [3]. У відсутність раціонування кредитів у В«природногоВ» кредитора можуть з'явитися мотиви видати себе за В«природногоВ» позичальника, отримати капітал і провести його неефективне розміщення. Теорія раціонування кредитів припускає, що темпи зростання інвестицій залежать не тільки від різниці між ставкою відсотка і нормою прибутку, а й від доступності кредиту. Його доступність, у свою чергу, залежить від надходжень грошових коштів від тих інвестиційних проектів, у які ці кредити вкладаються. Тому при низьких процентних ставках банкам і іншим кредитним організаціям доводиться раціоніровать кредити для фірм, охочих їх отримати, так як останні в умовах дешевих кредитів воліють все менш дохідні інвестиційні проекти. Але особливо жорстко раціоніруются банками кредити в умовах сильної інфляції і високого ризику, і, насамперед кредити на інвестиційні проекти дрібних і середніх фірм, а також всі довгострокові кредити.
Розділ 2. Залежність впливу раціонування кредитів на інвестиційний попит
1) Раціонування кредитів в умовах інфляції:
Припустимо, що збільшення інфляції призводить до зниження реальної прибутковості від інвестицій. Однією з головних причин негативного зв'язку між реальними ставками і інфляцією є обмеження грошовими владою зростання номінальних ставок, що робить їх із зростанням цін все більш жорсткими. В умовах низьких реальних процентних ставок стимули до отримання позик зростають, а стимули до кредитування падають. Таким чином, зниження прибутковості посилює проблему асиметрії інформації а, отже, веде до великого рационированию кредитів. Разом з тим, при більшому рационировании кредитів, обсяг коштів, що інвестуються в фізичний і людський капітал, скорочується, що згодом уповільнює реальні темпи зростання економіки (у моделях ендогенного зростання). Таким чином, інфляція тягне за собою більшу раціонування кредитів і зниження пропозиції інвестицій. У протилежній ситуації, коли темпи приросту цін незначні, а реальна прибутковість висока, це створює обмеження для В«натуральнихВ» кредиторів позичати замість кредитування інших. Низька інфляція спонукає агентів заміщати свої заощаджен...