дних актів, а саме Конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, то можна зробити висновок, що у світовій практиці лізинг як правове та економічне явище розуміється і застосовується значно ширше, не обмежуючись сферою підприємницьких відносин. Згідно положень Конвенції, лізинг може використовуватися в будь-яких цілях (а не тільки в підприємницьких), за винятком особистих, сімейних і домашніх цілей. Тобто лізингові угоди можуть полягати і некомерційними організаціями, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Усунення існуючого штучного обмеження сфери лізингу, як угоди, що укладається в підприємницьких цілях, дозволить залучити до лізингові правовідносини величезна кількість нових суб'єктів, що зараз не можуть використовувати переваги лізингу для придбання основних засобів та оновлення необхідного обладнання. Крім Цивільного кодексу, який ставить хрест на використанні лізингу некомерційними організаціями, істотне обмеження містить і ФЗ «Про фінансову оренду (лізингу)», що виключає з сфери лізингових угод оперативний лізинг, на частку якого припадає більше половини ринку лізингу в розвинених країнах.
Додаткові проблеми для лізингодавців створює і відсутність адекватного і сучасного регулювання бухгалтерського обліку лізингових операцій. Лізингові компанії змушені керуватися застарілим Наказом Мінфіну РФ № 15 від 17.02.1997 р. «Про бухоблік лізингових операцій», який, до всього іншого, суперечить ПБУ 9/99, зокрема, в питанні визнання виручки від звичайних видів діяльності. Крім того, у податковому та бухгалтерському законодавстві ніде немає норм, що регулюють зміну балансоутримувача протягом терміну дії договору (наприклад, порядок визначення початкової вартості майна для цілей оподаткування прибутку і для розрахунку податку на майно, можливість нараховувати амортизацію (і за яких правилам) організацією, яка прийняла на баланс лізингове майно у зв'язку зі зміною балансоутримувача). У той же час ГК і ФЗ № 164 не забороняють змінювати балансоутримувача лізингового майна протягом договору лізингу.
Ще однією проблемою є питання, пов'язане з порядком обліку викупної вартості предмета лізингу, який викликав жорсткі дискусії в 2010 році. Оскільки поняття викупної вартості майна в нормативній базі чітко не обумовлено, то склалося два підходи до його трактуванні. Відповідно до першого викупна вартість майна - це сума, за якою майно було придбано при передачі в лізинг; згідно з другим - ціна, за якою майно переходить у власність від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні угоди.
Ще наприкінці 2009 р. Мінфін у своєму листі № 03-03-04/1/348 (від 09.11.05 р.) вказував, що, якщо договором лізингу передбачено перехід предмета лізингу у власність лізингоодержувача після виплати всіх лізингових платежів без сплати викупної ціни, всю суму лізингових платежів слід розглядати як витрата, спрямований на придбання майна, що амортизується, що включається до його первісної вартості після переходу права власності до лізингоодержувача. У 2010 р. Мінфін уточнив свою позицію в ряді листів (наприклад, Лист № 03-03-04/1/113 від 15 лютого 2010 р.), вказавши, що за відсутності викупної ціни лізингоодержувачу слід укласти додаткову угоду про її розмір у загальній сумі лізингових платежів і розділити лізинговий платіж на дві складові: власне платіж за лізингові послуги і викупної платіж з метою придбання предмета лізингу у власність. Відповідно лізинго...